Розділ 17

Ліна 

Прокинувшись, було набагато краще. Від вчорашнього дня залишилися лише спогади, всю ніч Давид мене обіймав, від чого я почувалсь в повній безпеці. Це й хлопець був просто ідеальний: розумний, кумедний, холодний до більшості людей цього світу, окрім своїх близьких. 

- Доброго ранку, крихітко. - посміхаючись промовив Давид. 

- Доброго ранку, коханий. - притискаючись ближче до хлопця, промовила я. 

- Я тут згадав, нам Алекс пропонував поїхати у неділю за місто. 

- До речі, дуже хороша ідея. Я буду тільки за. Проблема в тому, що неділя завтра,  а у нас не має ні речей, ні якихось закусок і так далі. - запевнила я. 

- Так в чому проблема? Кави? - запитав Даві. 

- Не відмовлюсь. - майже промуркотіла я. 

- Тоді секунду. Я на кухню, а ти поки що біжи у душ. - поцілувавши мене у маківку промовив Даві. 

Зайшовши під прохолодні струмені води, я відчула ще більше полегшення після вчорашньгго вечора. Спустившись на перший поверх, я зразу відчула запах цього божественого напію. 

- Кава готова. - гукнув мені Давид, коли я заходила у кухню. 

Після розмови з Даві,ми вирішили що хлопець поїде у торгівельний ценрт та купить  їжу, пледи, які нам будуть потрібні у вечері, і все останнє. А я вмовила його, що я поїхала до себе у квартриру та зібрала речі і всже повністю переїхала до Давида. 

Одягнувши джинсову міні спідницю та білий топ, я викликала таксті та поїхала по назначиному адресу. Під час поїздки я розмовляла з Давидом по відеодзвінку, він мені показував що купувати, а я говорила так чи ні. 

Я розрахувалась з таксистом, який усю дорогу їхав дуже тихо та слухав якусь свою музику та попрощалась з Давидом. 

Зайшовши у під'їзд, я зразу ж пішла до ліфту. Та коли я була вже між шостим та сьомим поверхами, з зверзу я почула якийсь шум. Та це мені не здалося дивним, так як будинок був нещодавно збудованим та будівельники могли ще забирати свої інструменти. 

Як тільки двері ліфту відчинились, я навіть вийти не встигла, як якийсь чоловік у капюшоні запхав мене назад та натиснув на кнопку першого поверху. 

- Гей, що вам потрібно? Я зараз буду кричати та викличу поліцію! - почала кричати я у обличчя незнайомця, яке він ховав за цим проклятим капюшоном. 

- Ліночко, та чого ти? Не рада бачити татка? - після цих слів чоловік зкинув капюшон. 

- Батько? - запитала я тримтячим голосом. Він набагато постарів, недовге сиве волосся, яке колись було темно каштановим, зморшки які вкрили усе його обличчя. Єдине що взагалі не змінилося це його палаючі вогнем  яскраво зелені очі. 

- Не очікувала нашій зустрічі? А ти стала ще красивішою. - грайливо почав накручувати на палець пасмого мого русого волосся. 

- Як тебе відпустили? Ти маєш бути ще за ґратами. Як мінімум тобі ще чотири роки сидіти. - безжиттєвим голосом, якого навіть я сама злякалась, заговорила я. 

- Мене відпустили умовно-достроково. А ти що мені не рада? 

-  Ні, я сподівалась, що ти згниєш за ґратами та здохнеш як останній шмат лайна. - після моїх слів, цей звір дав мені лапаса. 

- Закрий свого поганого рота. Я бачу матюся не навчила тебе як зі мною треба спілкуватися. Вона була такаж сама, думала що зможе говорити мені будь що, а я буду мовчати  та терпіти. 

- Та скотина. 

- Виходь. - пихаючи мене у пличе, прогарчав батько. Мені було навіть гидко думати що він мій рідний батько. 

Як я не старалсь вирватися, все було марно. Його мертва хватка у мене на плечі не давала мені зробити ні одного  не правильно руху. Він вів мене до парковки. Переді мною був чорний джип. 

- Звідки у тебе кошти на таку автівку? - я була в шоці, він тільки вийшов з в'язниці, а вже була така тачка. 

- Звязки. Залазь сама, якщо не хочеш прокинутися вже на місці. - я вирішила не смикатися, я розуміла, якщо він захоче -він зробить. Ми поїхали, за кермом був ще один чоловік, а у салоні зі мною сидів батько та охоронець, нібито я якась серійна вбивця. 

Я згадала, що після тгго випадку з Кирилом, Даві поставив на мій телефон якусь програму, яка відслідковує мою геолокацію та посилає сигнал, що я в небезпеці. Мені потрібно було тільки натиснути три рази на кнопку гучності, поки чоловіки були дуже захоплені своєю розмовою, я тихенько залізла рукою у карман сідниці, три легких натиски та повідомлення на телефон Давида було вже надіслано.  

Зразу ж через хвилини три Давид почав мені дзвонити. 

- Хто це? - загарчав батько. 

- Не знаю. Напевно мій наречений. - я вирішила що якщо я скажу, що у мене є неречений, батька це якось злякає. І він зрозуміє що мене всеодно бдуе хтось шукати. 

Батько дістив мій телефон, та підійняв слухавку. 

- Крихітно, що сталося? Ти в порядку? - спокійним тоном почав Давид. 

- Твоя "крихітка" зараз зі мною. - насмішливво промовив батько. 

- Де Ліна. - я почула як голос хлопця змінився. Це помітила тільки я. 

- Якщо ти хочеш побачити її живою, то не смикайся. Мені потрібні бабки. Тридцять тисяч долларів. Як тільки я взнаю що ти дзвонив ментам, тобі і їй кришка. До завтра щоб гроші були, або ж твоя Ліночка буде вже мертвою, ну або як ще варіант жива, але під землею. На роздуми у тебе не має часу, тому бажаю успіху у пошуці грошей. - промовив чоловік, дивлячись на мене палаючим поглядом. 

- Якщо ти хоча б доторкнешся до Ліни, ти труп. - після слів Давида,  батько зразу ж скинув дзвінок.