Син та батько.

Ми з Мариною стояли у коридорі та не розуміли що нам робити. Було чутно як у кабінеті перекидається стіл та щось сильно вдарилось у стіну. 

- Вони зараз повбивають один одного. - сказала я, а жінка у відповідь просто кивнула та підійшла до дверей. Зайшовши, я не впізнала кабінет. Полиці з книгами та папками були перекинуті, робочий стіл лежав догори ногами, від ноутбука, ячкий стояв на столі нічого не залишилось. Посеред приміщення були уламки скла. Олександр лежав на підлозі у власній крові та щось кричав синові. А Давид помітивши нас трохи заспокоївся. 

- Сину, а ти міг і гарнішу дівку знайти. А то цю життя вже потягало, навіть не здивуюсь що вона була проституткою. - дивився на мене старший Ярмолюк. Він спеціально провокував Давида, але я не витримала та вийшла з кабінету. Бігши по коридору, я знайшла вбиральню та закрилась там. Хвилин десять я не могла заспокоїтися, сьози просто самі текли. Я розуміла, що синяки та порізи заживуть, але шрами все одно залишаться.

- Ліно, відчини будь ласка, я знаю що ти там. - тихим та спокійним голосом говорила Марина.

- Марино, іди я тебе прошу. Я хочу побути одна. - після моїх слів я почула віддаляючі кроки. 

Я стояла біля дзеркала та дивилась та своє потворне обличчя. Раптом знову пролунав стук.

- Крихітко, відкрий. - на цей раз це вже був Давид. Але я не хотіла взагалі нікого бачити. У відповідь я просто мовчала, розуміла що якщо щось скажу Даві всеодно нікуди не піде. - Ліно, я виб'ю двері власноруч, якщо ти не відчиниш. - на цьому моменті мені стало трохи страшно, але я все одно мовчала. 

Пройшла напевно хвилина. За дверима було тихо, але я не чула як хлопець йшов кудись. У цей ж момент двері відчиняються, але ключем. Біля Давида стояла Ілона, та тільки як хлопець на неї поглянув вона зникла. Нічого не сказавши він підійшов до мене та обійняв. А я просто повисла у нього на шиї. Ми стояли так напевно пів години, поки Давид не взяв мене на руки та поніс по коридору, зайшовши у якийсь мені незнацомий кабінет, він відпустив мене на диван та сів навпроти мене навшпиньках. 

- Ти ж розумієш, що все сказане Олександром неправда? - пошепки почав Давид. 

У мене не було сил і бажання говорити хоть щось. Тому хлопець продовжив. 

- Він просто хотів вивести тебе та мене на емоції. До сих пір не може відпустити те що я відмовився одружуватися на доньці його друга. Вона дійсно непогана людина. Ми дружили з Алісою до моїх сімнадцяти, навіть трохи пробували будувати стосунки, але нічого хорошого з цього не вийшло. - Давид спокійно та тихо мені говорив це все. А після чого він підняв мене та посадив до себе на коліна. 

- Я втомилась. - вийшло це сказати пошепки. 

Я просто впала на плече хлопця. А він почав мені шепотіти компліменти на вухо, кажучи що слова батька це ніщо. 

Пройшло хвилин двадцять і у кабінет зайшла Марина. 

- Вибачте що потурбувала. Давид, батька забрали до лікарні. 

- Туди йому й дорога. Мені буде байдуже навіть якщо він здохне. - хлопець говорив це спокійно та не голосно. 

- Ти ж розумієш...? - Марина тільки почала говорити, як Давид її перебив. 

- Мамо, я знаю ти хвилюєшся, але я впораюсь. Він не напише заяву на мене, бо я знаю значно більше про нього. 

- Роби як знаєш, синку. - з ніжністю промовила жінка. Розвернувшись вона вже відчинила двері, як обернулась до нас та сказала. - Можливо ви поїдете до мене? Ліно, як ти на це дивишся? На рахунок одягу ти не хвилюйся, я подзвоню своєму стилісту та він щось привезе зручне та твого розміру. 

- Добре, я не проти. - сказала я вже більш живим голосом та хотіла я тільки встати як ледь не впала. Та Давид вчасно зреагував. 

- Принцесо, сьогодні ви точно собі скрутите собі ноги. - з сарказмом промовив хлопець та посміхнувся. 

- Ну, голуб'ята мої, ходімо вже. - з посмішкою сказала Марина. - Я чекаю вас на парковці. - після цих слів жінка вийшла з кабінету, залишаючи нас удвох. 

- Ну що, ходімо, крихітко? 

- Так, тільки мені потрібно вмитися та привести себе до ладу. 

- Добре. - Давид підняв мене знову на руки та поніс до тієї ж вбиральні, у якій я була пів години тому. 

Вмившись та поправивши волосся, ми з хлопцем пішли на парковку. На цей раз я наполягла на тому щоб йти самій, але Давид всеодно вів мене під руку. В разі чого спіймати. 

Біля машини вже стояла Марина та курила. Але не біля тієї на якій ми їхали, а біля якогось джипа.

- А де моя автівка? - не розуміючи запитав Давид. Я пам'ятаю він паркував її недалеко від цього джипу. Але зараз машини ніде не було.

- Коли я йшла, я помітила якогось чоловіка біля твоєї автівки, який проколував тобі шини. Побачивши мене, він втік, але все ж таки встигнув проколоти одне колесо. Тому я викликала евакуатор, завтра буде стояти ціла та неушкоджена біля твого дому. 

- Дякую. - відповів Давид, та відчинив задні двері автомобіля. Марина докурила та ми виїхали з парковки. 

Я прокинулась на колінах у Давида, який сидів у телефоні. Ми ще досі їхали, я навіть не помітила як заснула. 

- О прокинулась, моя спляча красуня. - сказав хлопець поцілувавши мене у ніс. 

- Ми майже приїхали. - промовила Марина. Ми були за містом, у якомусь містечку.