Покарання винних

Отямилася я у лікарні. Оглянувши палату я зрозуміла, що я була одна. Палата була світло, навпроти мого ліжка було вікно. Порівняно з тою палатою у, якій я була коли потрапила у лікарню пару днів тому. Згадувати, що робив Кирил було неприємно, бридко. Раптом у палату увійшов лікар, а за  ним показалась фігура поліцейського. 

- І знову ми зустрілися, не при дуже хороших обставин. - промовив лікар з співчуттям. - Як ви себе почуваєте, Ліно? 

- Рука болить сильно та голова. А так то не критично. 

- У вас трохи пошкодженні м'язи руки та невеликий струс, за пару днів все пройде. Вам потбірно буде робити перев'язки кілька днів та будете як нова. Найбільше пістраждало ваше обличчя, поки що знеболювальні допомагають. - почувши це в мене ніби рухув світ. Я дуже любила всоє обличчя, чиста шкіра, не потрібно багато макіяжу. Максимум чим я користувалась це консилер рум'яна та хайлайтер. 

- Можете будь ласка  дати мені дзеркало. - мені було страшно почабити,  що зі мною зробив цей виродок. 

-  Ви впевнені у цьому? - запитав лікар. 

- Так. - після их слів лікар взяв дзеркало, яке стояло на комоді. Та побачивши себе я розплакалась. В моїх зелених очах полопали капіляри. Пухкі губи були подерті, на щоці красувався великий синець. Мені було страшно на себе дивитися, тому я кинула дзеркало на підлого, від чого терозлетилось на маленькі шматочки. 

- Ліно, не хвилюйтесь, це все пройде. Я вам дам знеболювальний гель, він і загоює. Я думаю у цього хлопця зараз обличчя не в кращому стані за ваше. 

- Тобто? - я не розуміла про що говорить лікар.  

- Я думаю вам Давид все розповість. 

Трохи заспокоївшись до мене заговорив поліцейський, який прийшов з лікарем. 

- Доброго дня, Ліно, я молодший лейтенант Бойко. Я буду вести справу по нападу на вас. - придставився чоловік. 

- Доброго дня. - привіталась я з лейтенантом. 

- Лейтенанте, Ліні потрібен спокій. Їй не можна хвилюватися та перенатажуватися. - говорив лікар. 

- Лейтенанте Бойко, я зможу написати заяву на Динисенко? - ппоцікавилася я. Мені хотілось, щоб цей козел відповів за те що зробив. 

- Так, можете. Я можу у вас запитати подробиці? - я розуміла що потрібно росповіти,що сталося. Але не дуже хотілось згадувати це знову та переживати ці емоції.

- Так так, тільки мені потрібно підготуватися до цієї розмови. - на що лейтенант кивнув. 

- Ось моя візитка. - протягнув мені чоловік. - Коли будете готові, зателефонуйте. 

- Добре, дякую вам. - після моїх слів поліцейський покинув палату. 

- Ліно, будь ласка не робіть багато різких рухів, вам потрібно відновитися. - радив мені лікар. 

- Добре, Максиме Романовичу. - та тільки я встигла договорити, як у палату увійшов Давид. - Даві...- я зразу ж кинулась в обійми до хлопця. А у відповідь він мене обіймав та тримав як маленьку дівчинку, від чого в мене аж голова запаморочилась. Він був просто ідеальним, я не знаю як в нього ще не було дівчини. 

- Ти як, крихітко? - прошепотів мені на вухо Давид. 

- Стало набагато краще після твого приходу.-  тихо промовила з посмішкою я йому.

- Ліно, ну я ж говорив. - пролунав незадоволений голос Максима Романовичу. 

- Вибачте, лікарю. - відповівза мене Даві. 

- Їй потібно відновлюватися та відпочивати. 

- Добре. - відрізала я. Та після цих слів Давид поніс мене до ліжка. 

- Справді тобі потрібно відпочивати, крихітко. 

- Послухайте хлопця. Він каже правду. Я до вас зайду за три години. - та лікар покинув нас удвох. 

- Де ти був весь цей час? - запитала я у хлопця, який вмостився поряд зі мною на ліжку. 

- У Кирила. 

- Він хоча б живий? - мені було б не шкода Кирила, а лише Даві. 

- Хвилюєшся за цього мудака? 

- Ні, дурнику, за тебе. У тебе ж будуть проблеми, якщо вб'єш його. 

- Проте всі будуть знати, що до тебе не можна навіть пальцем доторкатися.

- Мені сказав Максим Романович, те що  цього виродка не краще обличчя ніж в мене. Це як розуміти? 

- Ну коли я приїхав я помітив, тебе та Кирила, який сидів на  тобі та безжально бив тебе. Я не втримався та почав гамселити його, якийсь прохожий виклюкав подіцію та швидку. Зараз Динисенко без свідомості. - я очікувала що це був Давид, але я не думала, що в нього так зірве дах. 

- А тобі не противно дивитися на мене? 

-Крихітко ти найгарніша дівчина, яку я зустрічав. А ці синці та подряпини не роблять тебе огидною чи небажаною. Навіть не смій  думати, що ти не гарна. Якщо тобі хтось таке скаже з ним буде теж що і з Динисенко.  - з цими словами Даві повернув моє обличчя до себе та поцілував. На цей момент для мене світ припинив своє існування. Були тільки я та Давид. Я так довго чекала цього моменту. Піднявши, Давид пересадив мене до себе на коліна. Віддовгого  поцілунку нам не вистчало кислороду та на це всім було байдуже. Ніхто не хотів, щоб цей момент припинявся. Та все таки Давид розірвав поцілунок, і ми почали вдихати повітря нібив останнє.