Глава 1

Стандартна мелодія будильника на телефоні неприємно катувала слух. Ілона не розплющуючи очей, намагалася його вимкнути, безрезультатно обмацуючи тумбу. Біль в голові здавався нестерпним, а у роті утворилася справжня пустеля Атакама. Її волосся, наче золота пшениця, розкинулося шовковистими колосками на бузковій подушці. Почула як хтось вовтузиться біля неї, нахиляється та вимикає набридливу мелодію. Її тіло одразу спалахнуло вогнем. Усвідомила, що у ліжку перебуває не сама й швидко розплющила сині очі. Помітила світло сірі стіни й зрозуміла – вона не в себе дома. Туманні спогади хвилею нахлинули на ще сонну свідомість та змусили зойкнути.

Стиснула пальцями ковдру й підтягнула її до шиї, почуваючись більш захищено. Боязко перевела погляд на того, хто тримав у руці мобільний телефон та дивися на неї. Чоловік лежав на боці, долонею підперши голову. Зарив пальці у  розкуйовджене темне волосся, яке стирчало у різні боки, його широкі брови нахмурилися, а зелені очі нахабно вивчали дівчину. Легка щетина на обличчі та прямий ніс надавали брутальності, а привабливі вуста змушували згадувати події вчорашнього вечора. Чоловік, не соромлячись свого оголеного торса, солодко посміхнувся:

- Добре, що ти прокинулася. Мені потрібно на роботу, тож… - незручна пауза заповнила кімнату. Побачивши, що дівчина не збирається нічого говорити, продовжував її делікатно спроваджувати, - сніданок не обіцяю, але запашною кавою пригощу.

Ілона почувалася використаною. Звичайно, вона не чекала від нього зізнання у коханні чи пропозицію заміжжя, але дратував цей неприхований намір її якнайшвидше позбутися. Щоки дівчини забарвилися і стали схожими на стиглі помідори. Не розуміла як могла так поводитися, адже це зовсім не схоже на неї.

Вчора на святкуванні Дня народження подруги вона випила забагато, хотіла забути паскудний день і їй це вдалося. Вона не пам’ятала як опинилася у ліжку чоловіка, але бурхливі уривки подій минулої ночі поступово виникали перед очима. Таке із нею вперше. Стрибати у ліжко незнайомців порушує усі її принципи, але пристойна доза алкоголю, змусила знехтувати ними. Намагалася не виказувати свого збентеження та поводитися природно.

- Я не п’ю каву, але від зеленого чаю не відмовлюся.

Дівчина сама не знала, навіщо це сказала, адже єдиним її бажанням було зникнути звідси, вимити тіло наждачкою, змити всі сліди гріховної ночі та стерти цю подію з пам’яті, а ще краще – повернути час назад і вберегти себе від цієї фатальної помилки. Чоловік не припиняв посміхатися й своєю сліпучою посмішкою змушував її ніяковіти:

- Чаю у мене немає, але я подивлюся, можливо у Сергія він є.

- Сергія? – Ілоні дуже хотілося знати хто такий Сергій, його вона зовсім не пам’ятала.

- Мого сусіда по квартирі, ми її спільно винаймаємо.

Почувся гучний стук та швидкі кроки. Дівчина підозрювала, що це і є той загадковий сусід. Двері відчинилися й у кімнату увірвалися четверо  чоловіків, наставивши зброю на хлопця. Ілона злякалася, це очевидно був не Сергій... Відчула як її серце пришвидшує свої удари, а страх огортає оголене тіло. Розуміла, вона випадково зв'язалася з бандитом, злочинцем та небезпечною людиною. Високий блондин, що тримав під прицілом парубка, добре поставленим голосом комусь повідомив:

- Вона тут, ми її знайшли.

Ілона зрозуміла, що насправді ці чоловіки прийшли по неї. Не уявляла, що їм потрібно, але коли з-під їхніх широких плечей вийшов її батько все стало зрозуміло. Їй хотілося заритися під ковдру так, щоб ніхто ніколи не зміг знайти.

- Ілоно, доню, що це все означає?

Дівчина перевела погляд на чоловіка з яким прокинулася вранці й помітила, як він зблід. Вона не знала, що в ту мить, він впізнав  у батьку випадкової знайомої, свого директора – Едуарда Миколайовича Загранюка. То був настільки серйозний мужчина, що навіть у кулуарах на нього ніколи не казали Едік. Йому здавалася, що гірше не може бути, переспати з донькою свого шефа, який про все дізнався. Тепер прощавай премія й омріяне підвищення. Хоча, дивлячись у загрозливе дуло пістолета, сумнівався, що цей день не стане останнім у його житті. Дівчина сіла на ліжко, спершись плечима до дерев’яної спинки та міцно притримувала ковдру.

- Ти з глузду з'їхав? Навіщо отак вриватися й лякати до смерті?

- Тебе не було дома всю ніч. Я уявляв все, тільки не це. Подумав, що тебе викрали, вбили, згалтували…

- Я її не гвалтував, - одразу перебив такі пояснення хлопець. Злісний погляд синіх очей свого начальника пропалював  наскрізь. Здавалося ще трохи й він сам відбере зброю і поцілить у нього. Чоловік поважно поправив темне як ніч волосся й насупив брови:

- Бачу, але якщо ти вважаєш, що стосунки з моєю донькою допоможуть тобі зробити успішну кар’єру, то ти дуже помиляєшся. Швидше навпаки.

Хижий вискал чоловіка, змушував хлопця добряче нервувати. Не хотів, щоб через якусь легковажну дівицю вся його праця була марною. Він сподівався на підвищення, а тепер мріяв, щоб просто залишатися на цій посаді. Робота подобалася, гідна зарплата і перспектива кар’єрного росту здавалися привабливими. Хлопець винувато заховав погляд у зім’яте простирадло й кімнатою пролунали його недолугі виправдання:

-Я не знав, що вона ваша донька.

Нарешті Ілона оговталася від шоку й гордовитим тоном, який був притаманний Едуарду, повідомила: