10)

— Іду, іду, — поклала біля дерева ковдру з книгами і сіла, спершись на стовбур.

Оскільки зараз я нікуди не піду, вирішила зняти черевики. До того, що вони були на мене завеликі, то ще й натирали. Ледве зняла взуття і відставила його убік.

— О, чорт! Що це за покарання?! — усі п'яти стерті настільки, що це неможливо описати. Шматки шкіри змішалися з кров'ю і ще якоюсь дивною прозорою рідиною. Кров запеклася, і роздерти це все нереально...

Сикаючи, я встала, налила трохи води з глека в миску, взяла свою стару сорочку і пішла назад до вогню. Дан дивився на мене мученицькими очима і “скиглив”.

— Ти чого це завиваєш? Не тобі ж боляче.

Я знову всілася, розірвала сорочку на частини, одну з них намочила і взялася промивати рани.

— С-с-с-с! Та в порівнянні з цим, ті туфлі на підборах, в яких я танцювала на балу, були просто прекрасними. Я… ай… майже не відчуваю ніг, — і розсміялася. Такого ще не було. — І як я раніше не відчувала, що так натерла ноги? Коли купалася, крові, здається, не було. Як дивно…

Дан дивно якось дивився на мене, але це мене анітрохи не бентежило. Коли я закінчила, перемотала стопи тканиною, що залишилась від сорочки.

— Якщо хоча б спробую загоїти ці рани за допомогою тієї дивної магії, у мене взагалі не залишиться сил, — пояснила я Дану. Мені здалося, що саме про це він зараз і думає. — А тепер потрібно попоїсти.

Ледве вставши, дістала з кошика, що стояв поблизу, столові прибори, і повернулася на своє місце до Дана. Я зняла казан з вогню і підкинула ще дров у багаття. Поївши, погладила Дана, який знову поклав свою голову мені на коліна і потягнулася за книгами, які сьогодні купила. Читати я люблю і читаю швидко, а почала я з “Усі магічні істоти”.

Усю цю велетенську книгу зараз я читати не збиралась. Мені було цікаво дізнатися щось про тарланів. І, як на зло, про цих істот інформації було найменше. В принципі, майже все те ж саме, що я вже знаю, хоча було і кілька корисних фактів.

— Дане, а ти знав, що тарлани харчуються так само, як і люди, тільки рідше? — вовк нашорошив вуха, але більше ніяких рухів не зробив. — І що ж за завдання, цікаво, мають п'ятеро найстрашніших і найжорстокіших “кривавих янголів”?

Погортала ще кілька сторінок і зупинилася на розділі: "Їх не виявиш магією". Тут були флакери, про яких я уже трохи знаю, жатони, що трапляються тільки в Королівстві Землі, схожі на мишей, водяться під землею і вилазять на поверхню, тільки щоб поїсти якихось квітів; кади — невидимі для магічних радарів змії, отрута яких — снодійне; і томели — блакитно-прозорі, а тому майже невидимі у воді малесенькі прісноводні краби, які відчувають навіть незначні поранення і роз'їдають їх вже до великих ран.

— Дан! Та це просто скарб, а не книга! От тепер я все зрозуміла! У тій річці, в якій я купалася, були томели. Перевірила воду, але нічого не помітила, бо їх просто неможливо помітити. Я трохи натерла ноги, а ці краби… Дивний світ…

Потім я приступила до читання старої книги “Зілля для професіоналів”. Я не пошкодувала, що купила її. Напевно, рідкісна. Бо в якій ще книзі ви зможете знайти рецепт зілля для стирання пам'яті, зілля “закам'яніння”, зцілення, зілля “правди”, невидимості та інші? Щоправда, деякі компоненти ще більш рідкісні, ніж самі зілля… Переглядала і вчила рецепти я години три.

Далі руки самі потягнулися до книги “Для чаклунів вогню”. Я вибрала цю книгу, бо наразі, вогонь — це для мене найважча стихія. А тепер вона асоціюється у мене ще й з моїм “особистим кіллером”. Тож, щоб його перемогти, я мушу опанувати все, що тільки можливо.

Читала і одразу тренувалася на вогнищі. На половині книги вирішила зробити маленьку перерву — згадала про того тарлана, який приходив до мене уві сні.

— Я не знаю, що він може і хто він взагалі такий. Може, це просто сни, а може, й ні, — казала я Дану, накладаючи рагу до ще однієї тарілки і ставлячи її неподалік, з іншої сторони багаття. Вовк, якого я розбудила, ніяк не міг втямити, що це я роблю… — Це буде такий собі спосіб перевірити. І дуже сподіваюся, що “він” сьогодні знову насниться мені.

І знову сіла до вогнища, спершись на дерево, і Дан поклав свою голову мені на коліна та ліг поруч, а я погладила його і продовжила читати книгу, потроху тренуючись. Захисний повітряний купол я зняла давно, але все одно не розумію, звідки в мені стільки енергії.

Очі злипалися, коли я пройшла всю книгу, ледь не підпаливши ліс, і попрактикувала кожну вправу. Тепер я добре керувала вогнем, запалювала його просто на долонях, спалила кущ навпроти, запустивши в нього вогняну сферу, і заодно навчилася гасити полум'я, створювати вогняні потоки і тоненькі нитки. А ще спробувала відчути багаття через землю. Навіть вогняного метелика створила, як почало світати.

Коли уже відклала книгу і вирішила поспати, перевірила всю територію вітром і землею. На захист у вигляді величезного повітряного купола в мене не вистачило б сил, тому я спробувала зробити те, що випадково побачила в одній із книжок Скотта — павутину. Я закрила очі, відчула землю і подумки накреслила невидиме коло, ниточку від якого провела і до себе. Створила також тонесеньку невидиму повітряну павутину і сформувала з неї невеличкий купол. Думаю, на це багато енергії не потрібно, бо сил на такий захист я використаю зовсім трохи.

Я підкинула в багаття останні дрова, що лежали поруч і погладила вовка, який крутив вухами.

— Я знаю, що ти не спиш... Відпочинь, Дане, хоч я і наклала дуже слабенький захист, ми одразу відчуємо, якщо до нас хтось підкрадеться. Зараз ми в безпеці. 
 

*** 
 

— Ви хотіли побачитися зі мною… — я знову обернулася на цей загадковий голос. — На жаль, наша остання розмова залишилася незакінченою, але тепер це вже не має значення. Відразу мушу сказати, що не зможу дати відповіді на ваші запитання.

— Тоді просто скажи, хто ти?

— Ви й самі знаєте, хто я.

— Страшний і надзвичайно сильний вбивця, чию назву бояться говорити вголос, один із найжорстокіших з усіх живих істот, найстрашніший кошмар кожного, а ще у тебе є якась місія, — він тільки посміхнувся, — чи не так?