1. Похід за грибами

Одного травневого дня, на вихідних, Марина вирішила піти по гриби. Як раз був сезон на довго очікувані опеньки. Її родина обожнювала ці гриби, але вже й не так часто могли ними поласувати, бо вони завше росли два рази на рік. Маринка вдяглася по тепліше, накинула на себе старомодну мачухіну курточку,  завязала на голову хустину, вбулася у гумові калоші, взяла відро з ножем, відчепила свою улюбленицю вівчарку Вєсту і попрямувала в степ. Йти їй довелося довго, бо за місцевими односельцями грибів майже не встигали назбирати, а на так званому “водоспаді” у Маринки було секретне місце про яке ніхто не знав.

Погода була мрячна. Сонця майже не було і весь краєвид був залитий слабким туманом. Молоденька трава під ногами була покрита росою. Марина старалася йти по низенькій травичці між коліями ґрунтової дороги, щоб на взуття не налипала грязюка.

Через деякий час з мутного туману показалася потрібна лісосмуга.

Дівчина йшла між деревами, їй на голову падали краплі води, яка збиралась на гілках з вологого повітря. Марина обережно ступала по торішній прим’ятій траві. Уважно вдивлялася в пошуках глянцевих голівок блідо-кремового кольору, аж ось, біля самої абрикосини причаїлися декілька блискучих від вологи грибочків. Дівчина з радісною посмішкою прийнялася обережно розгортати стару вологу траву та зрізала обережно, під самі корінці один за одним. Не встигла підвести голову, як в парі метрів від неї з’явилася в полі зору ще одна грибничка. Вона їх назбирувала так швидко, що навіть інколи й вирівнюватися не встигала.

Велике пластикове відро наповнилося грибами більше ніж на половину. Захоплена вдалим тихим полюванням Марина підспівувала собі під носа тихенько пісню, видивляючи гриби далі, аж раптом, земля під ногами затрусилася. Вона почала провалюватися разом із землею глибоко до низу. Її охопив жах. Вона намагалася ухопитися бодай за щось, та під руки потрапляло лише тоненьке коріння дерев і від її ваги воно рвалося і дівчина продовжувала провалюватися все глибше і глибше. Коли вона зрозуміла що засипана землею, її почала охоплювати паніка, потім дівчина відчула якусь вібрацію і гул заліза. Дихати майже не було чим, вона спробувала вирівнятись та піднятися, хоч земля на неї й тиснула, та вона все-таки змогла вивільнитися з рихлої землі.

Марина повністю вилізла із насипу ґрунту та застигла в страхітливій темряві. Вона почала прислухатися до темного простору, але нічого й нікого не чула, окрім свого прискореного переляканого дихання та тарабанячого з відлунням в скронях серця. Марина дістала з кишені телефон, розблокувавши його почала присвічувати, щоб бодай щось розгледіти, але окрім кам'яної підлоги та розсипаній по ній землі нічого не бачила. Тоді додумалася ввімкнути ліхтарика на телефоні. Світло ліхтарика таки добило до стін, але слабенько. Марина взагалі нічого не могла розпізнати, вона почала ходити приміщенням, щоб краще розгледіти куди потрапила.

Проходячи вздовж стін зі старовинного гранітного каменю, Марина помітила якийсь предмет, який стирчав зі стіни, схожий на смолоскип. Вона спробувала його витягти, щоб підпалити. Держак наче звібрував в її руці, трішки нахилився, і цього виявилося цілком достатньо, щоб в середині стіни спрацював якийсь механізм і кімнатою почало розливатися світло. Потім зі стіни з'явився промінець золотавого світла, який просканував її від маківки до п'ят, після чого в підлозі почали блимати вогники.

Дівчина оглянулася просторою порожньою кімнатою, вихід з якої скоріш за все йшов якимсь підйомом, схожим щось на пандус, який підіймався в кам'яну стелю. В середині все нагадувало все ті ж декорації середньовіччя не рахуючи миготливі індикатори в підлозі. Марина придивилася уважніше. По середині кімнати, на підлозі її увагу привернув якийсь предмет, який виблискував з під пилу й бруду. Марина підійшла ближче, щоб роздивитися. Розгорнула насип ґрунту, який дотягнув туди від того місця, де вона провалилася. Роздивилася на підлозі фрагменти широченного кола, і Марині здалося що якщо прибрати всю насипану землю, то це коло займе що найменше пів кімнати, наче велетенське металеве кільце з товстезними стінками вклали в підлогу. Коли вона зайшла в середину того кола, її огорнуло яскраве сліпуче світло, та таке яскраве, що вона від нього навіть руками закритися не могла. Але це тривало не більше кількох секунд, і коли вона прокліпавши оглянулася і її щелепа ледь не відвалилася від здивування.

Кімната начебто була та сама, але повністю змінився інтер'єр. Наче її перенесло зовсім в інше місце. За розмірами кімната була приблизно така сама, але стіни вже були білі та гладкі. Земля теж кудись зникла, залишилося хіба що трохи в колі.

Марина нерішуче вийшла з кола і перед нею частина стіни роз'їхалася. Вона обережно визирнула назовні й ахнула.

На мить дівчина злякалася що почала втрачати глузд. Марина зажмурила очі й струснула головою, але зрозуміла що їй це все не здається.

Вона опинилася в якомусь, на її думку, величезному приміщенні без вікон і дверей, наче велетенський ангар. Освітлення розливалося не дуже яскраве, як від лампи розжарювання, та замість ламп були високо на стелі якісь квадратні панелі, які вмикалися по черзі одна за одною, оголюючи від пелени темряви різні невідомі для неї чи то об’єкти, чи то споруди.

В ангарі стояло декілька незрозумілих об'єктів, трішки походили на літаки, або щось таке. Їх розміри вражали. Ті штуки були різними за розмірами, від розмірів з двоповерховий будинок і довжиною метрів тридцять до невеличких, нагадуючи звичайні автомобілі, але не схожі ні на жодну знайому їх модель. Якісь квадратні металеві контейнери виставлені в кілька рядів, поруч із ними якісь чудернацькі пристрої схожі на роботів, і інші незрозумілі для Марини пристрої. В неї склалося враження, наче вона потрапила на знімальний майданчик якоїсь фантастики.

Дівчина роздивлялася все довкола з роззявленим ротом. Повільно проходилася роздивляючись все навкруги, і піймала себе на думці, що в цьому місті не було жодного звуку, жодної живої душі, чи будь-якого натяку на чиюсь присутність. Потім вона нарешті крикнула: ”Агов! Тут є хто?”. Відповіді так і не почула. Коли вона нарешті оговталась, то зрозуміла, що вона не знає як звідси вибратись. Вона повернулася знову в кільце вмонтоване в підлогу, але нічого не сталося. Покрутилася та вирішила йти куди небудь, аби не стояти на місті.