Холодна помста

29. Вадим В горі  і в радості

Наступні дні я з головою йду в свій план. Я доведу справу, яку почав, до кінця, і помщусь не тільки за рідних, але і за Марину. Її жертва не буде марною… Хоч і намагаюсь себе вмовити, насправді, я звинувачую себе в її смерті. Все трапилось тому що вона кохала мене. 

Ми з Ірою сидимо перед телевізором, там йде якийсь її серіал, а я працюю над тими документами. Знаходжу всі ті докази, які шукав: Максим дійсно винний в усьому, він готує мережу до продажу. Мою мережу! Але з певними пунктами… Схоже, він збирався залишатись на керівній посаді. 

Зрадник! А я так довіряв йому, так вірив, що ми з ним — команда! Кожен такий доказ знищував мою віру в людей. Хоча, поруч зі мною все ще була Іра… Я вирішив не думати про те, що вона може мене зрадити. Я довірю їй своє життя, навіть якщо це мене вбʼє. Це буде справедливою розплатою за те, що я за її спиною думаю про іншу… 

Раптом серіал Іри завершується і по телевізору починаються якісь кримінальні хроніки. Я вже хочу забрати в Іри пульт і переключити на щось більш нейтральне, але раптом бачу в кадрі знайомий будинок…

— Іро, зроби голосніше, — кажу, уважно дивлячись в екран.

Вона робить звук голоснішим, і я чую, як диктор розповідає: “Це було вбивство, замасковане під самогубство. На поверхнях у будинку знайшли відбитки імовірного вбивці, зараз ведуться пошукові роботи…”

 — Це твоя секретарка? — питає Іра, мабуть, моє обличчя мене видало. — Ти був там? То твої відбитки вони знайшли? 

— Можливо, мої, — я сковтую слину. — Я витирав, але… Чорт… Та я ж числюсь як померлий. Маю числитись. Не дарма вони те все підлаштували. 

 — Тоді вони просто не знайдуть, хто залишив ті відбитки. Не будуть же перевіряти в базі нібито померлих, — зауважує вона. 

— Але я зараз замислився… Що як ворог продумав все це? Що як він знав, що я з нею бачусь… І може це його запасний план, якщо я вирішу обʼявитись живим і заявити права на фірму? Він попереджає, що якщо я зʼявлюсь, то на мене повісять вбивство… Але мені не віриться, що Макс здатний на подібне… Хоча, може, я його надто погано знаю, — я зітхаю.

 — Але ж Марина казала, що він збирається продавати фірму? — вона дивиться на мене. — Я нічого не переплутала? Раптом він дізнався, що вона передала тобі цю інформацію і вирішив помститися їй?

— Продати фірму, щоб заробити, і вбити людину — це не одне й те ж саме… Чи я занадто наївний? — я зазираю їй в очі. 

 — А це не може бути випадковість, не пов’язана з тобою?  Може, ревнивий коханець чи щось подібне? 

— Випадково хтось підлаштував самогубство? Ти думаєш, таке можливо? — кажу я з долею скептицизму в голосі. 

 — Побачив, що вона таємно зустрічається з тобою, в пориві гніву задушив, потім злякався і інсценував самогубство? — припускає Іра. 

— Якби він слідкував за нами, то знав би, що між нами нічого немає. Я приходив хвилин на десять-двадцять, брав документи і йшов, — не погоджуюсь я. 

 — Значить, це все ж хтось із твоїх ворогів… І тобі треба бути дуже обережним. Раптом вони дізналися, де ти живеш, і можуть вивести на твій слід поліцію?

— Мені треба переїхати від тебе, — я зітхаю. — Так, я давно думав про це. 

 — До тієї дівчини? — сумно запитує вона. 

— Вона виходить заміж, між нами нічого немає, — я зазираю Ірі в очі і торкаюсь долонею її руки. — Я просто боюсь за твою безпеку, Іро, віриш ти, чи ні, але це так.

 — Мені  байдуже до моєї безпеки, — каже вона, беручи мене за руку. — Знаєш, як говорять під час одруження: “в горі і в радості”? От я хочу бути з тобою в горі і радості…

 




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше