19. Вадим

Іра йде, а я беру чистий одяг, а потім тягнусь до мобільного. Заходжу в інсту, я ж встиг прочитати повідомлення, але відповісти так і не зміг. Не зміг придумати, що сказати, щоб не образити Мілу. 

"Дарма ти так. Твій хлопець кохає тебе. Якщо ви одружитесь, це не буде шлюб з розрахунку, він дійсно хороша людина, навіть був готовий врятувати тебе ціною свого життя."

Я маю відштовхнути Мілу, показати, що вона абсолютно не цікавить мене, як жінка. Та і яка вона жінка? Дівчинка… Студентка. 

“Але я б хотіла одружитися з зовсім іншою людиною”, — приходить відповідь так швидко, немов вона увесь цей час тільки чекала моєї реакції. 

Дурненька… Навіщо вона це робить? 

Хоч і думаю так, все одно усміхаюсь.

"Це швидко пройде, не встигнеш навіть озирнутись і все закінчиться", — відповідаю я. — "Тоді ти просто злякалась, а я був поруч. І нічого більше".

“Ти думаєш, що я як те дурне каченя, котре, кого першим побачить, вилупившись із яйця, па тим і біжить?” — вона ставить сердитий смайлик. 

"Так і є. Ти просто каченя. Але бігати за ким-попало тобі не варто". 

“Насправді ти дуже помиляєшся, і я тобі це доведу”, — відповідає вона. 

"Сподіваюсь, ти не будеш заради цього знов втрапляти в халепи? Як би там не було, я все ж відчуваю певну відповідальність за тебе. Тому що вже двічі врятував". — пишу я. 

Чомусь уявляю саме те, що вона може спеціально щось зробити, щоб я приїхав, і мені такий розвиток подій не подобається.

“Можливо, колись я врятую тебе, — пише вона. — І тоді ти зрозумієш,  що саме я  тобі потрібна…”

"Міло, я в півтора рази старший за тебе. Це раз. Ти просто зацікавилась чимось новим, незвичним, я розумію. Але і у тебе, і у мене вже є пара, не забувай. Я не з тих, хто зраджує. Це два", — пишу я у відповідь.

“Я рада, що ти такий. Я сама ніколи не зраджую. Якщо ти захочеш колись бути зі мною, я піду від Артема. Все йому поясню. Він хороша людина, все зрозуміє..”

"Він тобі підходить за усіма параметрами. Ти ще будеш з ним щаслива, ось побачиш", — я зітхаю, коли пишу ці слова. 

“Просто знай, що я буду чекати тебе. Чекати скільки завгоддно...” — пише Міла. 

Дурненька… І що я маю казати на такі зізнання? Зникнути з її життя? Тоді вона забуде мене. Але зараз їй все ще може загрожувати небезпека… 

Я переходжу на її профіль і бачу там спільну фотку. Її і Артема. Вони гарно виглядають разом, хоч він все ще трохи побитий. Хоч і мажор, він ризикував життям заради неї, він зможе добитись її прихильності, має. 

"От побачиш, в тебе все буде добре", — пишу я. "Щойно ти прочитаєш ці два повідомлення, я очищу цей чат. Не хочу, щоб моя дівчина переживала, якщо прочитає його і подумає щось не те."

Вона одразу прочитує повідомлення і починає щось писати. 

Я видаляю переписку і саме  в цю мить приходить її повідомлення:

“Я хочу, щоб ти був щасливим. Якщо для цього треба, щоб ми не спілкувалися, я більше ніколи не потривожу тебе. Просто знай, що на світі є людина, яка тебе кохає...”

"Якщо ти будеш в біді, просто поклич", — відправляю я у відповідь. — "Я обовʼязково прийду, що б там не трапилось."

Чомусь мені сумно, коли я відправляю це повідомлення. Міла зовсім не пара мені, ми абсолютно протилежні, у нас нічого спільного. Іра ж просто ідеальна дівчина. Тоді чому мені сумно? 

“Дякую тобі за те, що ти є”, — приходить у відповідь коротенька фраза. 

Хочеться ще і ще відповідати їй. Але я не маю робити цього. Тому просто знов видаляю переписку і блокую екран. Кладу мобільний на тумбочку і йду до Іри на кухню. Так, Іра. Іра підходить мені, а я підходжу їй. 

Тим паче, моя вендета — це не щось, що може закінчитись позитивно для мене, я ж не дурень, я все розумію. Так буде краще…

З такою думкою я йду на кухню…