*****

З часом всьому приходить кінець. Термін придатності може закінчитись в будь якому виробі, так хіба ж ресурси планети до цього не відносяться? Навіть більше, ресурси всесвіту, який і так є безмежним й повністю неосяжним теж може в один момент прийти до свого історичного фіналу. Так і сталося! Рік називати не буду, аби не лякати людей майбутнім, оскільки страхи людства стосовно великої зірки під назвою Сонце виправдалися. Температура Сонця впала, спершу не дуже, але потім з роками вона почала йти до низу все більше!

Проте люди ще ті хитрі створіння! Води мають неймовірний дар до всього пристосовуватися. Цього разу їм це вдалося знову. Оскільки життя на планеті майже не змінилося лише якщо не вважати температуру. Але навіть до холодів люди з часом почали звикати. Звісно витрачалося багато сировини для того аби зігрітися. Важко прийшлося тим, хто проживав в теплих континентах, оскільки від не звичного перепаду градусів багато хто просто не витримав і помер. Проте не легко було й людям півночі, хоча там рідко буває +15 градусів по Цельсію, просто дуже рідко! Але навіть для них таке різке погіршення погоди далося важко. Люди та влада намагалися робити вигляд, що все під контролем, типу все нормально, але зміни відчували всі. Похолодання негативно впливало на літніх людей, вони стали частіше хворіти і смертність осіб за 60 збільшилася вдвічі. Понизилась народжуваність! Через те, що вагітні жінки часто піддавались перемерзанню їхні діти при народжуванні були дуже слабкими, а більшість із них вже народжувалися хворими або мертвими. Через це, світ втратив більше двох мільйонів немовлят і ще більше пенсіонерів.

Життя на планеті здавалось неможливим, але люди ще ті хитрі створіння, яких схоже дуже сильно любить Бог, оскільки на світ появився перший малюк. Протягом п’яти років бездітності. Цю сенсацію крутили по всім телеканалам, друкували в усіх газетах, а інтернет лише й гудів про цього малюка. Це був хлопчик, повністю здоровий, він дихав, поводив себе як має поводити малюк. Але був один нюанс він був холодним! Його температуру тіла не показував жоден термометр, в нього температура була як в холодного трупа, але він не був мертвим. Органи в нього працювали не так як треба, вони працювали повільніше. Його серце билося на два удари повільніше від ударів серця звичайної людини. І через це кров в нього була не така рідка як зазвичай, а колір вона мала більш темний червоний, що його з легкістю можна було назвати чорним. Саме через чорну, на вигляд, кров таких осіб називали «Чорнильниці». Важко зрозуміти чому саме така назва, але вона приїлася мов п’явка.

Спочатку таких дітей вважали аномалією, оскільки вони народжувались в крайні рідко, але потім популяція «Чорнильниць» стала більша за популяцію звичайних людей. В школах, де навчались діти відбувався свого роду расизм до темно-крових дітей. Їх відкрито ненавиділи як діти так і дорослі! Навіть не так як через їхню кров, а скоріш за все за їхні здібності. Оскільки такі люди не мерзли в самі морозні ночі; вони пересували дуже швидко, ледь не вампіриним бігом; вони могли високо стрибати перестрибуючи в висоту п’ятиповерхівку; а розумові здібності були на найвищому рівні. Ніби реальні вампіри, що не бояться денного світла (хоча воно було й досить тусклим). Цим феноменом вчені дивувалися не на жарт. Вони вивчали, досліджували новонароджених дітей, що мали таку особливість. Деякі вчені поїхали дахом і вимагали дозвіл на проведення опитів, оскільки хотіли за допомогою такої крові вивести вакцину аби привити інших людей від холоду. Через це все на «Чорнильниць» було розпочато полювання. Протягом десяти років вчені вибили дозвіл, оскільки температура впала ще більше і пережити такий сильний мінус могли лише темно-крові люди. І тому вони почали переховуватись!

На вулицях стояли стражники які перевіряли температуру всіх перехожих і якщо вона була шалено низькою особу затримували без ніякої на то причини. Батькам ставало страшно за своїх дітей і вони були вимушені їх ховати в своїх домівках, або ж вивозити в села віддалені від місць перевірки. Проте не всі батьки були такими турботливими, оскільки деякі ще при народженні віддавали дитину на опити. Це реально жахливі та страшні люди, а точніше нелюди.

Жити ставало дедалі важче, і ця пародія на життя перетворилася в справжнісіньке виживання. Виживали сильніші і ми були саме в цій ланці цього недалекого суспільства.

1

Нас четверо і ми проживаємо під одним маленьким дахом, що ледь прикриває від зливи. Хоча це невеличка кімнатка, але в кожного є свій куточок. Ми побудували подвійні ліжка і на вигляд це було немов два поверхи. На верхньому поверсі на м’якому матраці сплю я зі своїм меншим братом Віласом, все це через відсутність гарантії, що докаже міцність конструкції, яку ми побудували і ще через те, що ми з ним найлегші в нашій компашкі. Якщо впадемо то ніхто сильно не постраждає. Знизу сплять наші храпуни – Маркус і Рад. Вони старші за мене не набагато – Маркус на три роки, а Рад на чотири. А я – Віолла, і мені 16. Звісно ми всі не кровні родичі, нас не народила одна мама й не виховувалися ми в одній сім’ї, скоріше саме в сім’ї вся справа, а точніше в її відсутності. Не те що нас батьки кинули, ні – вони навпаки нас захищали до останнього і саме через те, що хотіли відстояти наші права, самі й загинули. Неймовірно жахлива смерть. Нас об’єднала спільна проблема рішення якої нам знайти не під силу. Але ми ще живі і тому можемо радіти певним дрібничкам цього життя.

Рад і Маркус працюють на підпільних роботах, а скоріше на підробітках. За цей місяць вони змінили близько тридцяти робіт на кожного. Це велика цифра, хоча з кожної підробітки можна було брати щось корисне, хоча й підпільно. Рад із роботи в магазині накрав нам овочів та багато інших продуктів харчування, яких нам вистачило майже на місяць. Маріус із магазина матраців, коли тікав загріб з собою парочку, бо вони легкі і на них було зручно їхати вниз із слизької гірки, що зазвичай люди в яких є транспорт називають дорогою. Безліч було таких ситуацій, але головним мінусом залишається саме розшук. Це безглузде полювання як на якихось звірів, лише через те, що нас бояться і в якомусь сенсі хочуть приручити. Ніхто не проти аби знайшли вакцину яка рятуватиме людей від холоду, але не такою страшною ціною. Від таких опитів померло людей більше ніж під час Голодомору взагалі, а їх було декілька.