Глава п’ята “Війна та правила гри”

Костянтин вийшов на подвір'я свого будинку, зосереджено згенерував енергію та злетів у напрямку міста Каїру, до піраміди Хеопса. Пролітаючи над територією України, він не міг не помітити численні знищені будівлі, серед яких були госпіталі, школи, навчальні заклади та безліч житлових будинків. Це була жахлива картина, яка відображала реальність, від якої не можна було втекти чи сховатися. Костянтин, охоплений почуттям тривоги, збільшив свою швидкість, і незабаром вже опинився біля величної піраміди Хеопса.

Костянтин пройшов у середину піраміди. Його погляд мандрував вздовж стін, які були розписані стародавніми єгиптянами петрогліфами. Він розумів кожне слово, що зустрічалося йому на шляху, і відчував глибину знань, закладених в цих малюнках. Костянтин також помітив приховані кімнати, які були невидимими для людського ока. Читаючи тексти, він зрозумів, що багато інформації було приховано, і що її необхідно буде знайти, щоб дізнатися більше про таємниці цього світу.

Піднявшись через велику галерею, Костянтин потрапив до погребальної кімнати фараона Хеопса. Там його зустріла незнайома особа, яка відразу звернулася до нього:

— Яка краса, чи не так, Костянтине? — запитав невідомий, з загадковою усмішкою на обличчі.

— Так, це вражаюче, але хто ви? — Костянтин, насторожено спостерігаючи за чоловіком, відчував, що його спокій може бути оманливим.

— О, у мене багато імен, які відомі людству, але зараз я надам тобі справжнє ім'я та розповім про його походження. — Невідомий спокійно заявив.

Костянтин уважно слухав його, не відводячи погляду.

— Моє ім'я — Зерак, і його походження пов'язане з моєю цивілізацією Еонні. Тобі не варто так напружуватись, адже я тобі не ворог. — пояснив Зерак.

— А хто ж мені ворог? — запитав Костянтин, намагаючись зрозуміти, до чого це все веде.

— Твій народ, і не лише він. — Відповів Зерак, дивлячись на Костянтина, якому стало не по собі.

— Про кого ти зараз говориш? — запитав він, відчуваючи, як тягне страх.

— Я спробую розповісти тобі про себе з самого початку, про те, що зараз відбувається з тобою, з людством, і, можливо, зможу пояснити і познайомити тебе з всесвітом. Я розумію, що в тебе багато запитань, але після моєї історії їх стане набагато менше. — продовжив Зерак, його голос звучав спокійно, проте в ньому відчувалася глибока мудрість.

— Що ж, я тебе слухаю, — відповів Костянтин, готовий зануритися в нові знання.

— Моя цивілізація існує понад дванадцять мільярдів років. Ми досягли дуже високого рівня розвитку, і я зараз говорю не лише про технології. Ми пройшли всі відомі нам етапи розвитку цивілізацій, однак уперлися у стелю здібностей та технологій. Гадаю, зараз ти мене розумієш? — пояснив Зерак, його очі світліли від розуміння.

— Ти зараз говориш про шкалу Кардашова, яка описує чотири типи розвитку цивілізації, чи не так? — запитав Костянтин, відчуваючи, як знання про цю концепцію спливли на поверхню його пам'яті.

— Так, а як ти думаєш, звідки людству відомо про неї і чому всього чотири етапи розвитку? — уточнив Зерак, його зацікавленість зростала.

— Це твоїх рук справа, гадаю? — Костянтин усміхнувся, здогадуючись про роль Зерака у формуванні знань людства.

— Так, але вся історія ще попереду, — продовжував Зерак. — Наша цивілізація мандрувала всесвітом у пошуках нових знань і розвитку. І ось, в Чумацькому Шляху, ми помітили дуже молоду сонячну систему. Просканувавши її, ми виявили ознаки життя на цій планеті, тож експедиція вирішила дослідити Землю. Коли ми прибули, це було майже два з половиною мільйони років тому. Однак ми не знайшли розумних істот у тому вигляді, в якому ви є зараз. По планеті бродили динозаври, і ми не спостерігали жодного інтелектуального життя.

Збираючи необхідні ресурси, ми вперше застосували генну модифікацію на приматах, які тоді населяли планету. Проте, як би ми не намагалися схрестити їх з нашими ДНК, нам не вдавалося стабілізувати та виростити розумну істоту, яка б могла допомогти нам у розвитку. Щоразу, коли ми досягали певних результатів, цю планету раптово починали атакувати астероїди з неймовірною силою. Після кількох невдалих спроб Верховний Жорд прийняв рішення про повернення додому, вважаючи, що в усьому всесвіті існує незнайома сила, яка заважає нашій експедиції.

Але сталося неочікуване: я таємно знаходився на кораблі експедиції, будучи ще хлопчиком, якому все навколо було надзвичайно цікаво. Коли мій народ відлітав, вони не знали про мою присутність, і я залишився на цій планеті без технологій, лише з накопиченими знаннями. — Зерак знову замислився, немов згадуючи ті далекі часи.

— Ти хочеш сказати, що тобі два з половиною мільйони років? — не міг повірити Костянтин.

— О, прошу, пане Костянтине! Я впевнений, що в твоїй голівоньці є набагато більше цікавих питань, ніж це! — відповів Зерак, усміхаючись.

— Ти створив розумну людину, ти створив нас? — Костянтин не втримався від запитання, його голос наповнився захопленням і недовірою.

— Я гадав, що ти вже розібрався в цьому! Але, схоже, ще ні. Ні, я не зміг це зробити, мені не вистачало технологій генної інженерії та багатьох інших речей. Я спостерігав за дивними подіями на цій планеті та робив все можливе, щоб прискорити процес еволюції. — Зерак пояснив, і його обличчя знову набуло серйозного вигляду.

— Саме на цій планеті та у вашому виді я впевнився, що існує неймовірна сила, яка наглядає за усіма... — почав Зерак, але Костянтин перебив його.

— Про що ти зараз говориш? Про богів? — запитав він, не вірячи своїм вухам.

— Це просто смішно, Костянтин. Я сподівався, що ти вже знайшов більше інформації про всесвіт, життя, технології та інше, — Зерак усміхнувся, немов намагаючись розвіяти напругу в розмові.

— Тоді ти говориш про парадокс Фермі і проходження кожної цивілізації певних фільтрів на шляху до зародження розумної істоти та її розвитку у всесвіті, чи не так? — запитав Костянтин, намагаючись зібрати всі думки в один узгоджений план всесвіту.