Глава 5. Блакитні руни

ГЛАВА 5

Кайден

Наче я сам цього не знаю і не розумію. Починаючи з того моменту, як перестав контролювати свою силу, я шукав будь-які методи, щоб виправити це. Лорд Теранський насправді думає, що я не вжив усіх можливих заходів, аби цьому запобігти?

— Ви думаєте, я не шукав вихід із цієї ситуації? — я зосередив погляд на зелених очах стихійника землі.

— Звісно, що шукали, але я певен, що ви не намагалися побороти свою стихію завдяки іншій.

Я, як і всі присутні в залі, перевів погляд на лорда Ватенського. Звісно, стихійників води я не залучав, але з фоліантів своїх предків знаю одне - це не допоможе.

— Я не буду піддавати небезпеці своїх стихійників, — твердо вимовив лорд із синіми очима. — Файрен приносив шкоду всі ці роки! Нехай краще рід Файренських лордів із їхньою нестабільною силою закінчиться на лорді Кайдені!

Руки почали нестерпно пекти, а в горлі з’явилася гіркота попелу. Так, треба його просто ігнорувати. Я ще раз перевірив печатку на серці, добре, цьоого разу все було стабільно, вогонь точно не вирветься.

— Лорд Ватенський, це вже занадто, — зазначив мовчазний лорд Айренський. — Усі стихії мають співпрацювати в злагоді, отже, якщо Файрену потрібна допомога, ми зобов’язані її надати.

Старий стихійник води стиснув щелепу й глянув у мій бік з огидою, але він прекрасно знав: якщо мені не допомогти зараз, під загрозою опиниться все королівство Сольгейму.

— Я знайду стихійника для вас і відправлю його найближчим часом.

Промовивши це, лорд Ватенський різко вийшов із зали, гучно грюкнувши дверима. Я впевнений, що їхня задумка мені не допоможе, але якщо це хоч якось заспокоїть інших, то нехай буде так.

Я мовчки залишився стояти в центрі зали, боячись зробити ще один рух. Хоч печатка й працює, але всередині все пульсувало, стискалося й дерлося назовні, ніби моє власне ядро намагалося розірвати ті тонкі золоті нитки печаті, якими я щойно його знову стягнув. 

Лорди почали обходити обгорілі ділянки підлоги так, ніби боялися наступити на вуглинку, або ж навіть на сантиметр наблизитися на мене. Це просто смішно. Ні, навіть сміховинно. Вони щойно пережили спалах, який міг убити всіх тут присутніх, а я його пригнітив та закарбував у собі. Якщо я кажу, що все добре та під контролем, значить так воно і є!

Треба заспокоїтися та перемкнути увагу на щось інше. Наприклад, цікаво, як швидко втече від мене стихійник, котрого до мене пришлють із Ватену?

Мірель

Опинившись у величній залі, в мене не було часу щоб роздивитися все навкруги. Мене дуже нудило від переходу цима порталами, але я намагалася не подати виду, щоб не налякати й без того тремтячу Лірель. 

Мама вийшла позаду та поклала руки на наші плечі, ми перевели погляд на неї й вона щиро посміхнулась нам.

— Не хвилюйтеся дівчата, перевірка швидко закінчиться й ви не встигнете помітити, як ми вже будемо вдома. Якщо, залишиться час, може навіть зайдемо в крамничку. Ну, ту яка неподаліку від зали там магазинчик із кухлями. А тож Лірель нещодавно розбила одного.

Сестра трохи почервоніла, опустила голову та все таки кивнула. Я лише посміхнулася та нарешті помітила що нудота мене попустила. Дурні портали... Ну ось чому інші безперешкодно користуються ними, а одна я страждаю кожного разу?

—Давайте відійдемо, щоб не заважати іншим.

Ми кивнули та пішли за мамою до іншого кінця приміщення, там ще були вільні скамійки, щоб можна було присісти. Все одно свою чергу на переврку ти навіть якщо захочеш, то не пропустиш. Спершу, на всю залу, магічно посиленим голосом скажуть твоє ім'я, а якщо не з'явишься за десять хвилин то точнісінько за тобою прийдуть вартові.

Ну час в нас ще є, то ж я підняла голову та почала розглядати тамтешні витвори магів-будівельників. Величезна зала була залита холодним синім сяйвом сфер, що плавали під стелею на магічних потоках. Кожен звук тут лунав глухим відлунням. Люди говорили пошепки, і все одно їх голоси тонули в загальному гулові, наче сидиш у величезному вулику.

Я перевела погляд на сестру, а та також сиділи із відкритим ротом та роздивлялась все навколо. Ми тут були вже декілька раз, але кожного візиту, велич цього місця вражає.

До нас підійшла контролерка стихії, це була висока жінка у накидці кольору глибокої морської води. В її руках світився аркуш зі списками.

— Родина Сіан?

Ми кивнули та встали, щоб йти куди вона накаже.

— Вам потрібно перейти до сектора Блакитних Рун. Там відбувається оцінка ядра, потім відразу переходите до столу скляних сфер там вам все пояснять.

Ну, поки здається що все буде не так складно, але це ми ще перевіримо. Ми рушили за контролеркою вузьким проходом між чергами та дісталися до сектор Блакитних Рун. Він був відгороджений низькими бар’єрами з прозорих водяних потоків та коли ми переступили через них, повітря стало прохолоднішим. У центрі стояло велике кам’яне коло, викладене рунами, які мерехтіли блакитним візерунком, що ніби жив сам по собі. Деякі руни світлились рівно, інші трохи тремтіли, наскільки я пам'ятаю то це залежить від того наскільки стабільне ядро у стихіника.

— Ставайте послідовно, — пояснила контролерка-провідниця. — Руки вздовж тіла, не викликайте свою силу. Це базова діагностика стабільності ядра.

Отже, я була права щодо ядра. Ну що ж... тоді  будемо починати.