Розділ 6. Змова

Факт 6. У вовків, на відміну від людей, в очах є високоактивна світловідбивна мембрана, завдяки якій вони добре бачать у темряві.
Її можна порівняти зі срібним напиленням дзеркала або відбивача фари машини.

Молот забув не лише вітрівку, а й мобільник у ній, отож тепер пробирався навпомацки в непроглядній пітьмі. Його завжди дивував винятковий зір Сірого, особливо здатність ватажка бачити в темряві. Дуже часто хлопці завважували у свого проводиря блиск червоних зіниць, коли він дивився на них уночі. Від його демонічного вигляду у хлопчаків стигла кров у венах.

Тим-то хлопці в банді після заходу сонця уникали дивитися Сірому в очі, аби не бачити тих червоних вогників. Одначе йдучи на справу беззастережно вірили своєму ватажку попри його темну сторону.

Молот заздрісно розмірковував про унікальні здібності лідера вовченят, чіпляючись за балки і металеві прути, спотикаючись об цеглу та всіляке будівельне сміття.

– Ай, трясця, ну що ж ви, будівельники довбані, робите все через дупу? – вилаявся хлопець, боляче вдарившись ступнею об металеву петлю в бетонній плиті.

Його неприємності на цьому не закінчилися. Висмикуючи ногу з металевої пастки, Молот промахнувся і ступив прямісінько в стик між плитами. Незграбно змахнувши в повітрі руками, він шугонув у пройму, де вже кілька тижнів накопичувався сміття, що скидалося хлопцями з верхніх поверхів.

– Капець! – від учорашніх недоїдків нога Молота ковзнула в сторону, і він гепнувся задом на уламки цегли. – От виродки! Недоробки бісові! Та щоб ви до наступного тисячоліття цей будинок не здали!

Він погрозив кулаком у стелю, немов будівельники якісь боги і обов’язково почули б кинуте в повітря прокляття. І немов за помахом чарівної палички легке сяйво торкнулося бетонної підлоги. Та промінець виявився аж ніяк не небесним знаком, а непевним мерехтінням ліхтаря, що ледь пробивалося з верхніх поверхів.

Молот пригледівся і крізь щілину у стелі помітив свою вітрівку. Саме там він її покинув, нещодавно розмовляючи із Сірим. Перед очима відразу промайнуло, як Сірий сховав від нього аркуш, а потім кинув саме в цю діру між плитами, отож, зіжмаканий папірець мусив був упасти саме туди, де він зараз стоїть.

Осміхнувшись від думки, що Сірому не вдалося зберегти свою таємницю, Молот обвів поглядом купу сміття. Свіжий аркуш білів навіть у напівтемряві. Він сліпив очі Молоту, немов уміння Сірого бачити вночі передалося хлопцеві, який не вирізнявся особливим хистом.

– Ну, гляньмо, що тут у нас?

Найближчим джерелом світла був вуличний ліхтар за огорожею будмайданчика. Там Молот спокійно міг роздивитися витвір Сірого, не остерігаючись бути поміченим із верхніх поверхів. Йому було важливо впевнитися, що ватажок спланував нову справу, ні з ким із хлопців не порадившись. Найбільша прикрість у тому, що Сірий не вважав за потрібне розповісти Молоту, хоча в банді він негласно вважався одним з лідерів, навіть правою рукою Сірого.

Як Молот і припускав, на аркуші було детальне креслення ігрового залу підпільного казино Валета. Він одразу впізнав розташування дверей і ігрових автоматів. Сірий позначив маршрути охоронників, план камер спостереження і навіть заштрихував мертві зони огляду.

– От сучара, – скрипнув він від злості зубами.

Тепер Сірому не уникнути розборок. Хлопцям точно буде не до шмиги, що ватажок сам собі на умі і плює на думку банди.

З нетерплячки Молот кинувся було до лігва, та по дорозі його гнів остиг і в мозку сформувався новий план, як утерти носа тому, хто його і в гріш не ставить.

А тим часом на третьому поверсі недобуду Сірий навіть не підозрював про згущення хмар над його головою. Як він не намагався ігнорувати новеньку, та варто було лишень зазвучати її дзвінкому голоску – і його вуха нашорошувалися, аби вловити кожне слово дівчини.

– Принеси ще води, будь ласка, – Настя вручила Малюкові порожнє відро.

По тому, як було вирішено, що вона залишається в банді, всі хлопці взяли дівчину за рідну, немов знали її вже не один день. І в цьому була левова заслуга самої Насті. Її ангельське личко і шоколадне пухнасте волосся, звісно, радували око, але довіру вона завоювали не миловидністю, а жорстким поглядом. Настя відразу ж зарубала спроби хлопців начепити на неї купу обов’язків. Вона відстояла свою рівність серед членів банди. І хоча їй і довелося в перший день зашити сорочку Сірого, вона заявила, що може допомогти, однак займатися лише цим – зась.

– Тоді їсти варитимеш, – не відступав Пушкін.

– Я в куховарки не наймалася, – відрізала Настя.

Спершу хлопці побурчали, але вимушені були згодитися із дівчиною, особливо за мовчазної підтримки Сірого. Втім попри свій норовливий характер, Настя й сама підкорилася своїй жіночій природі і взялася прикрашати житло вовченят. Весь зайвий, на її погляд, мотлох був безжально скинутий вниз. Залишились лише найнеобхідніші речі. Очищення затіяли, як висловилася дівчина, заради циркуляції позитивної енергії.

– Та тут цій енергії, тойво… ніщо й не заважає. Стін же немає, – розсміявся Кіт.

Але у Насті були свої уявлення про порядок, і від генерального прибирання ніхто не вислизнув. Ось і зараз після вечері, дізнавшись, що раніше Алмаза ніколи не залучали до приготування їжі, наполягла, щоб він хоча б вимив посуд.