Розділ 4. Новенька

Факт 4. Вовк – ненажерливий звір. За одну трапезу вовк може з’їсти цілого барана. У вовків швидке перетравлювання і всмоктування в травну систему. Вони з’їдають 4 кг м’яса за добу.

Єгорін так і не повернувся вночі додому. Над ранок він набрав дружину, але вона скинула дзвінок, так і не вислухавши його пояснення, а відтак ще й телефон вимкнула. Тому перекімаривши якусь годинку в своєму кабінеті, він залишився на роботі займатися звичними справами.

– О, Єгорін! – увійшовши, майор Володимир Сомін неабияк здивувався присутності підлеглого на робочому місці після нічної активності. – Добре, що застав. Ти що там у клубі влаштував?

– Працював. Злочинця розшукував.

– Знайшов?

– Ні.

Сомін усівся на стілець біля столу капітана і з незадоволеним виглядом демонстративно обвів поглядом гармидер на столі Єгоріна.

– Я не подивлюся, що ти у нас весь в орденах! Гляди мені, більше не займайся самодіяльністю! – пригрозив він пальцем. – Хочеш обшукувати? Обшукуй. Але спершу отримай ордер!

Єгорін ніби й не чув залізного тону в самовдоволеному голосі свого начальника. Він спокійно налив окріп у заварник і запропонував чашку шефу, однак той відмовився, гидливо скривившись від виду недорогого чаю. Поклавши руку на серце, Єгорін знав про вишукані смаки свого боса, проте начальник пнувся показати свою близькість з колективом, хоча ледве-ледве міг пересилити себе і на колективних святкуваннях хильнути недорогої горілки і закусити бутербродом з ковбасою.

– Ми діяли відповідно до обставин, – Єгорін сів навпроти Соміна і став спостерігати, як кружляють листочки чаю, опускаючись на дно скляного заварника.

– Я знаю, як ви дієте. І взагалі, відколи це відділ боротьби з організованою злочинністю займається малолітками? – не вгамовувався майор.

– Вони теж організовані, – пояснив Єгорін з безтурботним виглядом і голосом, сповненим умиротворення.

– Що у вас на них є?

– Поки нічого серйозного.

Сомін обіперся на стіл Єгоріна, всім виглядом демонструючи, що він тут головний. Але спокій капітана не так легко було порушити. Він зробив вигляд, що не помітив руки Соміна на столі і взявся наливати заварений чай в чашку.

– Ось і припиняйте в козаки-розбійники грати, – засопів Сомін.

Минуло півроку, як його призначили на вищу посаду, але ні Єгорін, ні інші не визнавали його лідерства. Вказівки виконували, авжеж, однак лише за службовим обов’язком. Всі знали, якими методами Сомін відібрав у Єгоріна призначення. Та майор був упевнений – із часом він припинить шушукання співробітників за своєю спиною.

Соміна неймовірно дратував спокій Єгоріна. В очах капітана не було й тіні страху чи покірності. Як він не намагався тиснути на Єгоріна – а тому як з гуски вода.

Майор аж схопив підлеглого за руку, аби змусити його до уваги. Та навіть по цьому недруг залишався незворушним. Капітан дивився на Соміна як на пустотливого підлітка, і від цього погляду майор скипів, жар прокотився по тілу, а кінчики пальців взялися вогнем, але цього разу не від злості. Просто капітан, відволікаючись на начальника, налив окропом чашку вщерть. Пекуча вода хлюпнула на стіл і дотекла до руки Соміна. Ошпарившись, він зойкнув і послабив свою хватку.

– І займіться справою, нарешті! А з цими, – майор вказав на теку зі справою на столі, – нехай відділ у справах неповнолітніх розбирається. А ми за них візьмемося потім... коли підростуть.

– Потім пізно буде, – буркнув собі під ніс Єгорін, квапливо вимочуючи серветками калюжку на столі, поки вода не дісталася до документів.

– Повиступай мені ще!  Нікуди не йди. Чекаю тебе на нараді.

Майор, нагадуючи поранену в лісовій пожежі тварину, пішов, скривившись і дуючи на обпечені пальці. Щоразу в їхній сутичці перемагав Єгорін, він завжди вигравав бій без жодного пострілу. Як не пнувся Сомін розкрити цей секрет, однак у психологічних атаках завжди залишався з носом. І ніякі книги з їх методиками і порадами не допомагали.

Поки десь далеко в поліції дорослі чубилися на своєму високому рівні, представник банди, про яку згадували поліцейські, безтурботно походжав містом.

Тім натягнув на вуха масивні навушники і йшов, не помічаючи нікого навколо. Здавалося, він так поринув у музику, що навіть не помітив, як назустріч ідуть Молот і Малюк. Але такий вигляд це мало лише зі сторони. Насправді хлопець відразу помітив друзів і заздалегідь подав їм знак, аби вони не підходили. Тім пройшов повз хлопців, навіть не глянувши на них.

Малюк зупинився біля лотка з морозивом і зиркнув услід другу.

– Що це за тип до нього причепився? – Молот кивнув на охоронця Антона, який хвостиком тупцяв за Тімом.

– Не знаю.

– Ти залишайся тут, а я підстрахую, раптом Тіму потрібно буде спекатися прилипали.

Малюк згідно кивнув.

– Морозиво брати будете? – невдоволено озвався продавець до хлопців, які затуляли його лоток, але зустрівшись із грізним поглядом Малюка, миттю прикусив язика.

Тім же проминув ще кілька будинків, а потім різко звернув у підворіття і відразу злився з групою підлітків, які танцювали хіп-хоп та брейк-данс. Натовп глядачів, таких самих неформалів, як і танцюристи, обступив п’ятачок у центрі двору і гучними вигуками та оплесками оцінював майстерність учасників. Настала черга Тіма показати свої вміння.