Розділ 35

Ніколь 

Тільки я стала взувати свої невисокі підбори, як з вулиці долинув сигнал мотоцикла. 

-Коли ти повернешся? - питає бабуся. 

-Я навіть ще не пішла, а ти вже питаєш коли прийду. 

-Я хвилююся.

-Знаю. Та я ще навіть не здогадуюсь куди їду. І не переймайся, якщо мене довго немає, я в Кріса.-  її брови взлетіли вверх. 

-Чому в нього? 

-Там зараз живе Ніл. Пам'ятаєш Кріс шукав собі сусіда? Так от, цим сусідом став Ніл. 

-Добре. Але всеодно, я буду чекати. 

-Не треба. Я вже повнолітня, тому відповідаю за себе сама. Не забувай,- ласкаво кажу. 

-Звісно..-вона сумно усміхнулась,- вже доросла.. а ніби вчора, ще повзала, вчилась говорити, ходити..,- зморшки на обличчі стали більші, коли вона усміхнулась. Наблизившись, поцілувала на останок, побажавши хорошого вечора, і заховалась за дверима. 

Теплий осінній вітерець віяв мені в спину, коли я крокувала до усміхненого Ніла. 

-Привіт, маленька. 

-Привіт.- вже згораю з цікавості,- Куди ми їдемо? 

-Ти ще не зрозуміла, що це сюрприз? 

-Можливо все таки скажеш, - підходжу ближче і нахиляю за комірець до себе. - Хоча б принаймні подумаєш?? - струснувши головою він вивернувся від мене і пішов сідати на мотоцикл, от паршивець. Навіть від моїх хитрощів зміг ухилитись.

-Е ні. Зараз такі ігри не пройдуть. 

-Які ігри? Ти про що? - роблю ангельське обличчя і вдаю що зовсім не розумію про що він. 

-Ти невиправна. -каже ховаючи усмішку,- Застрибуй. 

Ми минали дерева, степи, поля і дійшовши до моря зупинились. Це були дуже гарні краєвиди, і я не розуміла чому ми так довго їхали саме сюди. Він міг завести мене до нашого берегу, просто обійнявши, посидіти. І навіть так, я була б найщасливішою дівчиною в світі. Гул мотоцикла затих під нами, напевно ми на місці. Ніл зіскочив сам, а потім як джентльмен простягнув руку і мені. 

-Де ми?- промимрила через шолом, кладучи руку в долоню Ніла, і стаючи біля нього. 

-Що ти кажеш? -вдав, що не чує. Без проблем, повторю ще раз. 

-Де ми? -перепитую, мов папуга. 

-Скоро дізнаєшся. 

Він підходить до бардачка і дістає звідти широчезну, чорну пов'язку. 

-Навіть не думай. 

-Я вже думав. 

-Ніл, непотрібно. Я все хочу бачити,тут так гарно!!!

-Ні, ти підеш так. Тай те, що потрібно ти побачиш. -говорить нахабно посміхаючись.- А повертаючись назад, зможеш роздивитись все, що захочеш. До речі, ти дуже гарна. І я неймовірно радий, що ти знову одягнула комбінезон. Він ідеально підходить тобі, і неймовірно підкреслює фігуру. 

Я зашарілася, і підійшла до нього, якось намагаючись відвернути його увагу від пов'язки, Дякую. Ти теж нічого, якби ще й слухав мене, ціни б тобі не було. 

-Не заговорюй мене, тому повертайся і не відволікай мене цими прекрасними очима! 

Я вперто продовжувала стояти навіть не думаючи повертатись. 

-Гаразд. Не хочеш робити цього ти, зроблю я. -він обійшов мене, ставши ззаду. Мені було видно лише його руки, які навпроти носа розправляли пов'язку. 

-Можливо не потрібно? -все ще з надією питаю. 

-Ти можеш замовкнути? Твої балачки мені заважають.

-І чим? 

-А тим, що моє бажання тебе поцілувати, зараз візьме вгору, аби закрити тобі рот, і це відволіче мене від головного завдання, нарешті закрити тобі очі. АЛЕ не переймайся, я поки що все контролюю. 

-Можливо не потрібно все контролювати?-під час нашої розмови, я всяко ухилялась від пов'язки. Тай поцілунок би не завадив.  І не хочу я, щоб мені на очі нап'ялили який чорний шмат тканини. Я хочу бачити куди і навіщо мене ведуть! Як він не розуміє? 

-Все можливо та можливо. Можливо ти затихнеш і не будеш викручуватись?! Бо зараз назад на мотоцикл, і додому! 

-Добре,- тривожно говорю, стаючи рівно, аби він зміг все ж таки зав'язати ту кляту пов'язку, бо не хочу ж я додому, а він я думаю може й це зробити! 

Очі накрила щільна тканина, через яку я ні чорта не бачила, і це мені зовсім не подобалось. Відчула як Ніл позаду кудись відійшов, і за мить тепла долоня лягла на шкіру спини, так як в комбінезона був занадто великий виріз, його долоня була на моїй голій спині. Мороз від дотику так і пройшов аж до самих кінчиків пальців. Дихання збилось, коли його долоня трішки ковзнула нижче. 

-Йди,- тихо говорить і натискає рукою на поясницю, змушуючи мене йти вперед. 

-Куди? Я ж нічого не бачу! - одним швидким рухом я стала доволі тісно притиснута до тіла коханого і ми почали впевнено крокувати разом. Мені вже не хотілося ніякого подарунка, мені підійшов би він, в ролі сюрпризу, я думаю знайшла би чим з ним зайнятись. Його мужнє тіло викликало хвилювання, і навіть через одяг я відчувала як шалено б'ється і його серце. 

-Ти притиснута до мене, тож думаю проблем з напрямом не буде, адже куди я туди й ти. -впевнено говорить, але я все ж відчуваю його шалене серцебиття. Боїться? Чого б це.. Ні, він не боїться, він хвилюється. Ми ніби перетворились на одних організм.Принаймні він все бачив, тому я повністю довірилась і сміливо йшла в невідомість. 

-Ніл, чому ти так хвилюєшся? -цікавість все з взяла вгору. 

-Не знаю як ти, але я дуже нервую коли готую своїй дівчині сюрприз. І ці переживання накопичуються одна на одну. 

-Тобі не потрібно так хвилюватись. -заспокоюю його. Мені вже все подобається. Ти ж знаєш. 

-Знаю. Обережно, тут маленький підйом. 

Дійсно, це був якийсь горбик, під час перетинання якого Ніл посилив хватку на мені, і я хотіла аби по дорозі ще трапилось пару таких горбиків, яких нажаль більше не було. Ми йшли декілька хвилин, і вмить він зупинився. 

-Прийшли,- тихенько шепоче. 

Його рухи вміло та швидко знімають пов'язку з очей. Декілька секунд я нічого не бачу, бо все зливається, від того, що очі були трохи часу заплющені. Та коли вони прийшли до тями, мені вмить перехопило  подих, і риби все повітря вибили з легень.  Хочеться закричати від емоцій, заплакати, обійняти, поцілувати, я..я не знаю...  Я обертаюсь назад і бачу Ніла, який побілів від переймання. Емоції беруть вгору, і я кидаюсь на коханого не роздумуючи. Він швидко ловить мене і я вже нічого не хочу крім того аби зараз поширяти небом з ним.