Глава 45. Ресторан

— Ти помиляєшся. Це не він. Шукай краще, — Костянтин поклав теку перед Сергієм й вже хотів спертися ліктями на стіл, але згадав, що не збирався викидати піджак через необачно отримані плями. Його пересмикнуло від огиди до тотальної антисанітарії у приміщенні. Він поморщився та вимушено схрестив руки перед собою.

— Мені було б легше це робити, якби ти надіслав список своїх ворогів, — Сергій закинув теку у рюкзак та збайдужіло продовжив їсти.

— Думаєш, я веду такий список?

— Впевнений в цьому.

Ярина з тугою спостерігала за картоплею, що потроху зникала в роті Сергія. Їй було важко зосередитися на справах, коли голод затьмарював думки та свідомість.

— Можливо, впевненості тобі додає файл, який я надіслав ще вночі? Чи ти пошту принципово не перевіряєш? — у Костянтина трапеза Сергія викликала тільки відразу. Йому хотілося відкрити всі вікна на провітрювання та зателефонувати до клінінгової компанії, щоб вона прибрала це жахливе місце з вулиці міста, в якому він жив.

— Оті три сторінки? — чоловік скривився та нарешті дав спокій виделці. Він витер серветкою долоні та дістав з кишені смартфон. — Я думав, ти адресу переплутав.

— У мене небагато ворогів. Я не настільки конфліктний, як ти. І вмію домовлятися з людьми.

— Це не конфліктність, а обмеженість у можливостях. На відміну від тебе я не можу вбити всіх своїх ворогів, — Сергій навіть не відірвав погляду від екрана телефона.

— Звісно, не можеш. Часу всього світу не вистачить, щоб прибрати всіх людей, що тебе ненавидять, — пирхнув Костянтин, якого почала дратувати звичка співрозмовника вести бесіду зі смартфоном перед очима.

— У кожної людини, яка хоч щось робить, безліч ворогів, — індиферентно відмітив Сергій та наче почув чужі думки й відклав телефон на край стола. — Я переглянув новини лише за останні три дні, а вже готовий надати список твоїх ворогів, який буде довший за десять сторінок.

— Я не беру до уваги дріб’язок. Я тобі надав інформацію про тих, хто дійсно готовий піти проти мене. А не тільки тихо проклясти за очі.

— А варто було б, — Сергій філософськи хитнув головою та перевів багатозначний погляд на Ярину. — Ніколи не знаєш, коли непримітна людина, яку не береш до уваги, дійде до відчаю.

— Знаєш, якщо хоч трохи думаєш, — процідила крізь зуби ображена дівчина. Ще тільки сірою мишею її не називали. — Як приклад, коли перекидаєш вибухівку на її балкон і виганяєш на вулицю в домашньому одязі.

— Можу погодитися, — Костянтин на мить скосив похмурий погляд на Ярину. — Будь-які наслідки обумовлені певними діями, без яких їхня поява малоймовірна.

— Вважаєте, тільки я маю заклятих ворогів? — Сергій стиснув вуста у тонку лінію. Він перевів демонстративно байдужий погляд на Костянтина. — А твоя зброя опинилась біля тіла цілком випадково?

— Цілком можливо, — спокійно відповів Костянтин й знизав плечима, коли побачив як скептично піднялась брова співрозмовника. — Я маю на увазі, що злочинець міг не мати на меті прибрати саме мене. Йому було потрібно когось підставити. Зі мною у нього могли бути погані стосунки, от він й вирішив зробити те, на що б не зважився, якби не ти. А так одним пострілом двох зайців. І тобі погано й мені нерви попсував. Зрештою, тіло знайшли у твоїй квартирі. Тому логічно припустити, що ти для вбивці більший ворог, ніж я.

— Тіло підкинули у мою квартиру лише тому, що ніхто не знає напевне, де ти живеш, — зверхньо пирхнув Сергій й закотив очі.

— Але мою машину всі знають, — багатозначно хитнув головою Костянтин та встав з-за столу. — Виділи, будь ласка, у моєму списку збіги з твоїм. Зможу дістати більше інформації через своїх людей, — він повернувся до Ярини й кивнув на сходи. — Ходімо. Відвезу тебе додому.

— Я, мабуть, залишусь, — поки чоловіки сперечались, дівчина відкрила меню закладу на смартфоні та майже обрала страву.

— Чого це? — Костянтин здивовано насупився. Він не очікував, що Ярина може не бажати щосекунди знаходитись поряд з ним.

Дівчина вже здогадувалась, яку викличе реакцію, але все одно щиро зізналась:

— Я б поїла, — вона з-під лоба похмуро глянула на чоловіка.

— Тут? — він знову з огидою оглянув приміщення. Наче на підтвердження його сумнівів лампочка, що горіла у темному кутку та навколо якої літали дві мухи, згасла.

— Вдома порожній холодильник. А я б з’їла щось гаряче. І не розігріте в мікрохвильовці, — Ярина ще раз схвально переглянула ціни, які цілком її влаштовували. Якщо Сергій тут не отруївся, значить, і з нею все буде добре. А якщо й не буде, то наступне перескладання іспиту лише післязавтра — встигне прийти до тями.

Пів хвилини Костянтин мовчав.

— А не хочеш пообідати, — він зробив невеличку паузу, — деінде? Не тут.

— Удвох? — дівчина миттєво скосила на чоловіка примружений погляд.

— Майже.

— В сенсі? — вона перевела розчарований погляд на Сергія. Костянтин і його планує повести в ресторан, щоб показати, як виглядає пристойне місце?

— У мене запланована зустріч. Але то ненадовго.

— Сергію, до вечора, — Ярина заблокувала екран смартфона й швидко встала з-за столу.