Глава 25. Кіноперегляд

Костянтин стиснув шийку пляшки й боровся з бажанням розбити її о голову, мовчання якої повернуло б до будинку спокій і тишу. Душу зігрівала лише думка, що завтра все має закінчитися. Сергій приїде, забере таку ж дивну, як і він сам, дівчину й подарує кримінальному авторитету можливість насолоджуватися щасливим та беззаконним життям.

— Піду втоплюся у річці глибокій. Шукати стануть, нескоро знайдуть, — тим часом у ванній кімнаті змінився репертуар, який в іншому випадку та виконанні міг би навіть принести задоволення, а не викликати глухе роздратування як зараз. — Ти будеш плакать, минатимуть роки. Мене до смерті не зможеш забуть…

— Не зміг би навіть якби хотів, — він пробурчав під ніс, зробив ще один ковток води й сховав пляшку назад до холодильника. Костянтин не почув вчасно клацання дверей та не встиг втекти на інший кінець будинку.

А щастя було так близько — міг же позбавити вечір від нестерпного суспільства.

— Привіт, — до кухні зазирнула одягнена в чистий одяг дівчина з мокрим волоссям та щасливою посмішкою.

— Якщо мені знову доведеться вдаватися до тортур, я не буду, як раніше, виривати людям нігті. Просто увімкну запис твого співу, — невдоволено відгукнувся Костянтин у щирій надії, що його слова достатньо образять Ярину, щоб вона зачинилась у кімнаті аж до повернення свого коханого.

— Як неввічливо, — задумливо відгукнулась Ярина. Вона вже звикла до образ й не бажала влаштовувати скандал. Базова потреба у чистоті була задоволена, тому можна перейти до наступної щаблі у піраміді Маслоу та поринути у сердечне спілкування. — Вже досить пізно, — примружений погляд сковзнув на темне небо за вікном. Ярина намагалась втримати єдиного можливого співрозмовника в діалозі. — Ти, мабуть, втомився? Будеш вже спати?

— Хочеш напасти, коли я буду найбільш вразливий? — Костянтин з побоюванням глянув на неї та подумки почав формулювати план, у якому заманює її до кімнати та без зайвих питань там замикає.

Вона важко зітхнула й закрила верхню частину обличчя долонею.

— У цікавому світі живеш, — Ярина хотіла поділитися заздрощами стосовно фантазії та зарозумілості чоловіка, але за мить згадала сферу його діяльності, й мимоволі погодилася, що у нього дійсно могли бути знайомі, які прагнули б вловити вдалий момент і зіштовхнути його з вершини. — Ні. Я не настільки хоробра та фізично сильна. Я просто подумала, що ми могли б поспілкуватися або подивитися якийсь фільм, — вона помітила як в очах співрозмовника промайнуло змішане із сумнівом здивування й менш впевнено додала: — Я бачила у тебе в кабінеті ноутбук. Як я розумію, інтернет вже теж відновлено і…

— Ти зараз серйозно? — Костянтин припустив, що це своєрідне почуття гумору. Але, судячи з виразу обличчя, Ярина не збиралася сміятися. — Подивитися щось? З тобою? — він вже навіть не став уточнювати, що в його ноутбуці зберігається інформація, яка може коштувати чийогось життя.

— Та що зі мною не так? Кохана твого улюбленого ворога, — невдоволено пробурмотіла дівчина й ображено шморгнула носом. — Чи ти вже не в тому віці, щоб дивитися фільм із молодою дівчиною?

— Мені тридцять три, — обурено видихнув Костянтин й втомлено потер чоло. — Не повіриш, але саме цим я займався вчора зі своєю вже колишньою дівчиною.

— А вигляд маєш на сорок, — Ярина байдуже знизала плечима. Вона розсудливо припустила — не варто уточнювати, що його колишня кохана легко повірила цьому твердженню. Що зовсім не на користь зовнішності чоловіка. — Я взагалі не розумію, звідки стільки претензій. Я ж тебе не звинувачую у тому, що ти мене викрав. Хіба моя провина у тому, що ти не вмієш спілкуватися з жінками? — дівчина сперлася на стільницю й схилила голову набік.

— Ти нічого не знаєш про мої стосунки, — прохолодно викарбував чоловік. Він щиро намагався пригадати, що ним керувало у момент, коли він дозволив їй безпечно ходити поверхом, наче у себе вдома. Адже вже тоді було зрозуміло, що варто їй відчути хоч дрібне послаблення, як вона знову забирається на шию й починає диктувати власні умови.

— Я знаю одну дівчину, яку ти замкнув спочатку у підвалі, пізніше — у звичайній кімнаті, а потім — у комірчині. Невтішна тенденція.

— Повернися, будь ласка, до ванної кімнати, — втомлено попросив Костянтин, сповнений неприхованого бажання додати новий пункт у перелічені локації.

— Зрештою, що я можу знати про стосунки між людьми? — Ярина миттю скинула долоні у захисному жесті. — Я лише звичайна недалекоглядна дівчина. Та й у ванній зараз сиро і мокро... Здається, я стік у джакузі забила, — вона похмуро зиркнула на коридор, у якому ховалися двері до ванної, й не помітила здивовано витягнутого обличчя чоловіка. — То що думаєш про невигадливий домашній кіноперегляд?

— Я думаю, якщо ти хочеш дожити до найближчого кіносеансу, тобі не треба траплятися мені на очі до повернення Сергія.

— І ніщо не може змінити твоєї думки? — варто було Ярині уявити, на що знову перетвориться її існування по сусідству з Сергієм, як на очі мимоволі навернулися сльози.

За двадцять хвилин сліз, благань і вмовлянь, Костянтин підпер голову рукою й відчужено спостерігав як бліді пальці безтурботно вводили назву фільму в рядок пошуку на його планшеті. І в який момент свого життя він звернув не туди?

— Тобі сподобається, — радісно пообіцяла Ярина, наче й не вона п'ять хвилин тому витирала сльози рукавом його піджака.