Глава 22. Сюрприз

— Не встигнемо ми прибратися, — тихо пробурмотіла собі під ніс Ярина та скосила жалісливий погляд на нещасного Сашка, у якого від страху зуби почали відбивати чечітку.

— Мені хтось пояснить, що тут відбулося? — Костянтин швидко перетнув поріг кухні й зупинився біля столу, за яким на стільцях тулились винні у пожежі учасники дійства.

— Сюрприз, — Ярина сама не змогла б відповісти, чим вона керувалась, коли підвелась, вийшла наперед й зупинилась на відстані одного кроку від нього. Зрештою, за її спиною знаходилось троє хлопців, які брали безпосередню участь у винищенні кухні. Хоча по відвертості, у глибині душі дівчину гризла совість, що через її бажання поїсти картоплі може постраждати непутящий Сашко. Все ж за дитину несуть відповідальність батьки — вона мала здогадатись, що хлопець не впорається з її проханням, а наслідки ляжуть на її тендітні плечі. Пронизливий й суворий погляд Костянтина змусив Ярину розвести долоні й додати: — Не вийшов.

— Який до біса сюрприз? — долоні чоловіка погрозливо стиснулись в кулаки, а в голосі почулись жорстокі ноти.

— Приємний? — вона знічено посміхнулась та знизала плечима. — Я дуже хотіла зробити тобі приємне, — Ярина з щирою наївністю дивилась в очі, в яких палало бажання вбити нестерпну дівчину прямо зараз без жодних пояснень. — Я думала, що ось повернешся ти втомлений після довгого трудового дня додому, а на тебе чекатиме смачненька смажена картопелька, — вона скосила ніяковий погляд на згорілу частину кухні й поморщилась. Вона вирішила не чекати на питання, де саме зараз знаходиться казкова страва, яку вона так натхненно описує, тому додала неголосно: — Мала чекати.

— Кухня? — ледь розціпив стиснуті зуби Костянтин. Він намагався опанувати себе, але розумів, якщо спробує вичавити у цю мить більше одного слова, то миттєво перейде до грубих і болючих дій, ударів, пострілів.

— Що? — дівчина здивовано поглянула на чоловіка. Вона не зрозуміла природу питання, але щиро пораділа, що кримінальний авторитет не сунувся одразу до шафки з пістолетом. Але все одно добре, що вона раніше переховала зброю.

— Поки я бачу лише смажену кухню, — процідив крізь зуби Костянтин, але наразі йому до ока потрапило ще дещо цікаве. — На тобі ще й мій халат? — він до останнього намагався тримати своє тіло у рівновазі, але кожна нова деталь й пейзажі згорілої кухні лише додавала аргументів на користь цілком виправданого вбивства.

— Так, — спокійно кивнула Ярина й звернула до чоловіка серйозний погляд. — Але це не моя провина. Речі мають властивість забруднюватись й псуватись. Якби у мене був ще один комплект одягу, я б одягнулась у нього й не чіпала твоїх речей.

— То це я ще й винен, — занадто спокійно і з розумінням кивнув чоловік, у якого ледь не сіпалось око. — Олеже, дай мені пістолет.

— Який пістолет? — одразу зіщулилась наполохана Ярина й почала загнано озиратись. — Навіщо?

— Я позбудусь усіх проблем одним пострілом. І чхати на твого Сергія. Отримає тебе частинами, — здавалось, озвучені думки дійсно заспокоювали кримінального авторитета, який простягнув руку, аби до неї поклали зброю. — Я сам тебе пристрелю й отримаю невимовне задоволення, — він подарував переляканій Ярині майже щиру посмішку. — Як бачиш, тобі таки вдасться зробити мені щось приємне цього дня.

— Та я… Та як ти можеш? — вона ледве стримувала сльози, схлипи та щиру образу. — Я до тебе з усією душею! Хотіла порадувати тебе! А ти ось як зі мною, — вона шумно шмигнула носом, схрестила руки перед собою та повернулась до Костянтина спиною. Тільки підлеглі чоловіка могли побачити нажахані очі, коли вона подумки молилась, аби її зараз зі спини не пристрелили чи не проткнули кухонним ножем.

Костянтин ледве не задихнувся від почуттів, що ним заволоділи у цю мить. Тобто, він — достатньо відомий у певних колах кримінальний авторитет — дозволив дівчині, яка перебувала у заручниках, знищила його підвал, позбавила води та електрики цілий будинок, намагалась втекти та зламала вікно, вільно блукати поверхом, а вона на знак вдячності спалила кухню та ще й виставила його винним? Хотіла б зробити приємне, згоріла б разом з тими фіранками!

— Зовсім димом надихалася? — прошипів чоловік й продовжив пронизувати спину дівчини поглядом, що палав люттю. — Що ти собі надумала? Це мій будинок! Ти тут навіть не гостя! Як взагалі можна було готувати вечерю так, що половина кухні більше не придатна до використання?!

Ярина повільно, наче боялась раптового удару, обернулась й підняла на співрозмовника обережний погляд:

— Знаєш як легко переплутати пляшку олії із пляшкою спирту?

— Тільки останній недоумок може їх переплутати! — проричав кримінальний авторитет, якого замало цікавили виправдання, які собі навигадувала дівчина. Вона явно спеціально влаштувала пожежу, аби помститися за те, що її викрали! Нічого, вона ще пошкодує, що не встигла вчасно втекти!  

— Нехай так, — спокійно погодилась Ярина й задумливо хитнула головою. — Але мені здається, ти забагато очікував від людини, яка випадково затопила підвал.

— Та мені здається, я як раз замало очікував! — Костянтин не витримав нової хвилі емоцій й зірвався на крик. — Як? Як таке можливо? Я дозволив тобі вільно переміщатися поверхом! Я — Костянтин Сокіл — пішов тобі назустріч! Що зробила ти? Все можливе, аби довести мене до сказу та ускладнити моє життя!

— Я дійсно не хотіла нічого поганого, — тихенько схлипнула Ярина й обхопила плечі руками.