Глава 21. Пожежа

До кінця дня Ярина вже не перетиналась з Костянтином чи будь-ким з його підлеглих. Вранці шлунок дівчини нагадав, що минулого дня вона встигла перехопити лише морозиво та сік, а пам’ять зосередила увагу на картоплі, що лишилась на кухні під раковиною. Розбита після занадто довгого сну Ярина повільно наблизилась до дверей й потягнула на себе ручку. Її приємно здивувало, що її все ж не зачинили, поки вона була у несвідомому стані, а дійсно дозволили пересуватись поверхом. У глибині душі замерехтіла надія, що їй навіть вдасться вижити після цього дивного викрадення.

Ані в туалеті, ані в коридорі нікого не було — Ярині навіть почало здаватися, що вона знаходиться сама у домі. Дівчина задумливо виглянула у вікно. Приватні будинки зовсім не підказали хоча б її приблизне місце розташування, тому вона вирішила відкласти думки про чергову втечу на післяобідній час. У ящичку зі столовими приладами Ярина знайшла ніж, присунула до відра з картоплею смітник і переповнена бажанням приготувати геніальну страву всілась на стілець.

— Я ось, що зрозуміти не можу, — пробурчала собі під ніс дівчина — вона мить тому вкинула у раковину маленьку картоплинку, яка до чищення була великою, — люди народжуються з умінням чистити картоплю чи що?

Ярина витратила годину, а може й дві, аби начистити картоплі, яка б заповнила пательню. На пошуки останньої було витрачено ще не менше десяти хвилин. Дівчина покопирсалась в холодильнику і десь у глибині у нижньому ящичку за пучком засохлої зелені знайшла дві баночки — з томатним соусом та зі згущеним молоком.

Ярина щиро зраділа знахідці й після того, як запалила сірниками вогонь на газовій плиті, поставила зверху пательню й смикнула на себе залізне кільце баночки. За мить увесь поверх та його мешканці почули невдоволене й огидливе волання.

— Що трапилось? — миттєво до кухні влетів переляканий хлопець, який минулого дня приніс відра з картоплею. — Тебе поранено? — його очам відкрилась велика червона пляма на грудях та джинсах дівчини, яка застигла з перекошеним обличчям.

— Навіть не знаю, що зараз було б гірше, — пробурмотіла Ярина й викинула у відро порожню баночку, вміст якої частково був на одязі, частково — на підлозі. Засмучена тим, що її єдиний комплект одягу понівечено, вона підняла на хлопця похмурий погляд: — Як я можу до тебе звертатись?

— А? — брови підлеглого Костянтина здивовано підскочили. — Я Сашко. Я тут наче як наглядаю, аби ти нікуди не втекла. Костянтин повідомив, що ти дійсно можеш пересуватись поверхом, — хоча хлопець ставився до дівчини дещо зневажливо, все ж він боявся виказувати своє невдоволення тій, яка здобула милість кримінального авторитета.

— Допоможеш мені, будь ласка? — Ярина посмикала ручку краника й запізно згадала, що води у будинку досі немає. Через неї.

— Ти вибачай, але із втечею я тобі не допоможу, — одразу попередив Сашко й спробував надати своєму обличчю похмурішого та серйознішого вигляду. Він розумів, що вона знаходиться на особливому рахунку, але все ж його завданням було утримати її в межах будинку.

— Я не про це, — дівчина почухала перенісся, але не помітила, що на долоні також лишилась паста, яка тепер розмазалась по усьому обличчю. — Я тут вже нарізала картоплю. Можеш, будь ласка, наглянути за нею, аби вона не згоріла?

— Що? Наглянути за картоплею? — хлопцю здалось, що він недочув прохання, бо воно було занадто простим та дивним.

— Так. Бачиш, що коїться? — вона долонями вказала на свій вигляд й огидливо поморщилась. — Хочу перевдягнутись. Ідеально було б ще попрати ці речі... — вона хитнула головою, аби відігнати занадто нахабні мрії. — То як? Наглянеш? Будь ласка. Я поділюсь, якщо що, — вона ледь помітно посміхнулась Сашкові.

Кілька секунд хлопець недовірливо поглядав на Ярину примруженим поглядом. Сашкові здавалось, що дівчина хоче якось обдурити заради власної користі, аби скористатися його зайнятістю й утекти.

— Гаразд, — все ж примирливо погодився підлеглий кримінального авторитета й наблизився до плити.

— Тільки вона може підгоріти. Я не знайшла олію. Якщо знайдеш, то буду вдячна за врятовану їжу, — вона улесливо посміхнулась, обережно обійшла хлопця й попрямувала до ванної кімнати. Без надії сподіваючись, дівчина замкнулась у ванній кімнаті та провернула кран.  Дива не сталося — вода не потекла. Хвилину Ярина обдумувала можливі варіанти розв’язання своєї проблеми.

Дівчина скривилась, але обережно стягнула з себе брудні речі, після чого спробувала сухим зеленим рушником відтерти пасту, яка вже місцями засохла. Одяг Ярина запхала до пральної машинки, яка колись таки мала запрацювати. Оголена дівчина зважилась на серйозний крок у стосунках із кримінальним авторитетом. Вона стягнула з гачка зелений чоловічий халат, накинула його на себе і зав’язала пасок. 

Як не дивно, Ярині навіть сподобалось зображення у дзеркалі. Так, можливо, брати чужі речі та одягати їх на себе не дуже гарна ідея, яка пізніше знайде продовження у гніві Костянтина. Але зрештою, він міг би потурбуватися й захопити з собою якісь її речі, якщо вже планував викрадати так надовго. Якщо підбити підсумок, вона ані секунди не винна у тому, що одяглась у чужий халат. 

Ярина уявила, як зараз поїсть гарячої картоплі та відпочине у новій зручній одежі на ліжку. А коли до будинку повернеться вода, то взагалі заживе розкішно. На жаль, з приємних мрій її раптово витягнув пронизливий крик.

Вона швидко відчинила двері й побігла на кухню, звідки, якщо вірити слуху, кричали, аби зрозуміти, що ж сталося. Коли дівчина побачила, як яскраво палали вогнем пательня та рукав Сашка, вона кілька секунд розгублено стояла на порозі й на мить забула, як ворушитися. Вона й уявити не могла, що ж трапилось за ті кілька хвилин, які вона перевдягалась. Хлопець істерично смикав краники кухонної раковини, але вода досі відмовлялась повертатись до будинку. Сторопіла Ярина нарешті прийшла до тями та побігла до своєї кімнати за ковдрою. Коли вона повернулась, то побачила, що вогонь перекинувся на фіранки. Вона трухнула головою й повалила на землю Сашка, що продовжував волати, у спробі ковдрою перекрити вогню кисень й таким чином загасити його.