Глава 20. Поверх

Риторичність питання не завадила Ярині миттєво відповісти на нього:

— Люби, годуй і ніколи не залишай, — на обличчі засяяла щира усмішка, а в очах затанцювали бісенята.

— Це з якогось фільму? — зверхньо фиркнув Костянтин, який чомусь хотів посміхнутись у відповідь, але, на щастя, вчасно стримався.

— «Гарфілд», — вона продовжила посміхатись й навіть схилила голову набік і з зацікавленням вивчала вигляд кримінального авторитета, який зі складеними перед собою руками й невдоволено ображеним обличчям анітрохи не видавався страшним. — Можемо передивитися разом. Якщо у тебе є ноутбук.

— Звісно, у мене є ноутбук, — Костянтин закотив очі, ніби вона ляпнула нескінчену дурницю. — Але згадаймо, через кого у домі немає ані світла, ані інтернету.

— А що стосовно мобільного інтернету? — здавалося, у Ярини після пострілу прокинулось друге дихання. Вона щиро вірила, що їй у цьому будинку не загрожує більше жодна небезпека.

— Ти зовсім знахабніла? Який мобільний інтернет? Ти в заручниках, — він сухувато нагадав й хруснув кісточками пальців.

— До речі, стосовно цього… Можливо, не будемо більше зачиняти двері? — непевно запропонувала Ярина й швидко опустила очі, коли помітила шокований погляд Костянтина, який ледве не задихнувся від такої нахабності. — Розумієш, через вікно не дуже зручно переміщатися...

Він спохмурнів та задумливо торкнувся кулаком підборіддя:

— У тебе була можливість втекти, — на кілька секунд запанувало мовчання. — Чому ти цього не зробила?

— Моя відсутність — занадто розкішний подарунок, якого ти ще не заслужив, — Ярина спробувала пожартувати, але його понурий вигляд змусив її посерйознішати. — Та яка можливість? Я шокована, що мене не пристрелили з вулиці, коли я переповзала по стіні до кухні. Я дуже сумніваюсь, що на вході у тебе жодної людини зі зброєю. То що стосовно дверей? Ти ж розумієш, що мені може знадобитись до туалету і я б не хотіла…

— Благаю, позбав мене подробиць, — Костянтин миттєво відмахнувся та бридливо поморщився. — Чорт з тобою. Можеш блукати цим поверхом. Але якщо сунешся на сходи — тебе пристрелять. Повір, я дам такий наказ. Якщо ж сунешся до мого кабінету — сам придушу. Ти мене зрозуміла?

— Дякую, — вона не могла приховати щасливу посмішку, яка рвалась із самої душі. — Ти такий милий.

— Я не милий, — грубо відказав насуплений Костянтин й вийшов з-за столу. Він збирався повернутися до кабінету й зайнятися справами, але у глибині душі засіли недомовленість й нерозуміння, що саме тільки-но трапилось. Якого біса він дозволив їй сісти на його шию? Вона винищила половину будинку, а він дозволив їй розширити межі свого впливу для подальшого збільшення збитків?

— Кост…янтине? — ледь чутно озвалась Ярина, коли той вже ступив на поріг. Його доброта й приязність змусили її відчути докори сумління за те, що вона посварила його з коханою дівчиною. Якось незручно вийшло. Якби вона від початку знала, що він не збирався їй шкодити, то не влаштовувала б такого.

— Чого тобі ще? — Костянтин втомлено обернувся й окинув її приреченим поглядом. Як же він шкодував, що вирішив викрасти коханку Сергія, а не його брата, матір чи сестру.

Спочатку Ярина хотіла поцікавитись, чи багато проблем вона завдала його стосункам, але в останню мить передумала:

— То що там стосовно «Гарфілда»? Коли будемо дивитись?

Зрештою, треба трохи думати перед тим як тягнути коханку в один будинок із заручницею. 

На цей раз Костянтин не стримався й облаяв її такими грубими та непристойними словами, що вона ще хвилини дві сиділа на місці й боялась поворухнутись. Щось підказувало, що сьогодні на неї не чекає кіноперегляд.

Тим часом підлеглі Костянтина не припиняли його дивувати. У коридорі дорогою до кабінету він зустрів одного з них.

— Костянтине Олексійовичу, попередні хазяї, судячи з усього, зберігали у підвалі продукти. Поки відкачували воду, ми виловили два відра картоплі. Куди їх тепер?

— На біса ти їх до мене припер?! Ще й килими спаскудив, — процідив крізь зуби кримінальний авторитет, на чиїх нервах вона вже зіграла далеко не одну мелодію. — Де їжу зберігають? Неси до кухні! І не біси мене сьогодні! Де я вас всіх тільки понабирав…

Невдоволене бурчання лунало ще хвилину, поки Костянтин не зник за дверима кабінету. Він навмисно гучно грюкнув дверима, аби кожен на поверсі зрозумів, що його найближчим часом краще зайвий раз не чіпати.

Ярина чула кроки, що з кожною миттю наближались, а невдовзі побачила й молодика, який раніше зачинив її у кімнаті на цьому поверсі. Він тримав два відра, з яких стікала брудна вода прямо на підлогу. Вона подумки хмикнула й цілком погодилась з обуренням Костянтина, який бажав мати чисті килими в коридорі. Підлеглий тільки зараз помітив дівчину, яка не мала б бути присутньою в кухні. Проте з іншого боку, кримінальний авторитет наче виходив якраз з кухні та мав би помітити, що щось не так, але кричав лише через відра. Може, все ж варто попередити про втечу дівчини?

— Думаю, краще їх поставити під раковину. Принаймні, в моїй родині саме там зберігали картоплю, — запропонувала Ярина, яка здогадувалась, що два повних відра важкувато тримати у руках.

— Ти ж маєш бути у зачиненій кімнаті, — повільно проговорив хлопець, але все ж прислухався до її пропозиції й поставив картоплю під раковину. Він не спускав з неї прискіпливого погляду.