Глава 11. Музика

Спочатку Андрій неголосно, але погрозливо покликав брата на ім’я. Коли Сергій ніяк не зреагував на присутність іншої людини у кухні, він не витримав і пхнув того у плече.

— Якого біса?! — роздратовано вигукнув Сергій, зірвав з голови великі навушники та з-під лоба поглянув на Андрія.

— Не повіриш, мене теж дуже турбує це питання, — зі стриманою ласкавістю процідив крізь зуби чоловік. — Як гадаєш, чому я мокрий?

— Це твоя особиста справа, — Сергій легко відмахнувся від незручного питання й збирався повернутися до справ, від яких його увесь день всі відривали. — Вважаю, що кожен має право на особистий простір.

— Пройди зі мною, будь ласка, до коридору, — ввічливо попрохав Андрій, який і сам здивувався, що досі не вдарив Сергія.

— Послухай, я дуже зайнятий і…

— Якщо не пройдеш, то проповзеш, — хриплий голос обіцяв великі проблеми у сфері здоров’я будь-кому, хто захоче зараз заперечити йому.

Сергій закотив очі, але все ж підвівся на ноги й пройшов до коридору. Коли він побачив звичну картину, то одразу згадав, як вранці хотів прийняти душ після завершення першого досліду, але Ярина якраз його довела і змусила забути про все навкруги.

— Може, досить щотижня перетворювати нашу квартиру на Ніагарський водоспад? Навіть при моїй посаді нам скоро не вистачатиме грошей на ремонт двох квартир, — Андрій втомлено уперся плечем у стіну і потер перенісся. Не встиг він перевести подих, коли з кімнати виглянула Ярина і жалісливо звернулась до нього.

— Ти ж працюєш у клініці, — з-за дверей Андрій міг побачити лише наполовину висунуту голову з розпатланим рудим волоссям. — Ти добре знаєшся на медицині?

— Що ти хочеш? — він тяжко зітхнув й перевів на неї похмурий погляд.

— Нога болить, — зніяковіло пояснила Ярина і ще більше сховалась за одвірком.

— Зараз подивлюся. А з потопом цього разу розбиратимешся ти, — Андрій скосив на Сергія жорстокий погляд.

— Якби Ярина не доводила мене увесь ранок, цього б не сталося, — той пробурмотів з дитячою образою у голосі, але засукав рукава халата. — Нехай приєднується до прибирання.

— У мене нога, — тихо, але вперто повторила Ярина й заховалась у кімнаті в очікуванні допомоги.

— Я за тебе все життя прибираю. За один раз не надірвешся, — грубо відказав Андрій і пішов оглядати ногу виснаженої Ярини, що вже впала у крісло. Тільки зараз він помітив, що вона одягнена у легку піжаму з великим білим котом на футболці. — Як ти взагалі опинилась на балконі?

— Так, як могла б опинитися піца минулого разу. Через суміжний балкон сусідів з іншого під’їзду, — пробурмотіла Ярина, яка вже сьогодні зрозуміла, що могла не лізти на драбину і не ризикувати життям. Вона знайшла інший шлях до спроби позбутись його — навіщо ставати на драбину, якщо можна гуляти по краю балкона?

— Як вони тебе у такому вигляді впустили? — Андрій написав коротке повідомлення Марії, аби вона не хвилювалась, і пообіцяв хвилин за десять повернутись до машини.

— Ти здивуєшся, але саме людині у такому вигляді найлегше повірити, що двері її квартири випадково зачинились, — Ярина знизала плечима й ображено шмигнула носом.

— І що ти їм сказала? — він схилився над ногою та почав обережно її обмацувати. Ярина тихо зашипіла від болю.

— Що кохання жорстоке, — ці слова змусили Андрія підняти на неї суворий погляд. Годі вже з нього різних витівок та ігор. Ярина швидко зрозуміла сенс багатозначного погляду, тому поспішила пояснити: — Сказала, що я дівчина Сергія, їхнього сусіда через стіну і балкон. Виходила викинути сміття, а двері випадково зачинились. Також, поспішила сказати, що на кухні відкритий газ, у кімнаті увімкнена праска, а у ванній вже хвилин десять набирається вода. Сімейна пара сказала, що чудово знає Сергія, через якого і в них, як я зрозуміла, бувають проблеми, тому із радістю впустили мене на свій балкон.

— Звичайне забиття, — Андрій виніс вирок і випростався. — Мабуть, вдарилась, коли робила акробатичні трюки. Постарайся сьогодні відпочивати. Я накладу пов’язку і принесу лід.

— Наче вона напружувалась, — з коридору донеслось буркотіння Сергія, що з огидою на обличчі возив ганчіркою по підлозі.

Андрій якнайшвидше надав першу медичну допомогу Ярині й поспішив назад до автомобіля, де на нього зачекалась схвильована Марія.

— Божевільня, — він сів на водійське сидіння, відчужено відкинувся на спинку й кілька секунд сліпо дивився у простір перед собою.

— Як ти? — Марія стурбовано торкнулась його долоні рукою, яку він одразу стиснув.

— Я не знаю, — Андрій повільно притягнув бліду долоню до своїх вуст і ніжно поцілував її. — Мені страшно, — він на кілька секунд замовк, але зібрався з думками та продовжив. — Я маю завтра їхати у відрядження. Як я лишу квартиру на цих двох дорослих дітей? Хоча яку квартиру? Аби вони будинок не зруйнували до мого повернення!

— Хочеш я відмовлюсь від поїздки й лишусь наглянути за ними? — Марія зазирнула до його сірих очей. Вона не знала, як саме, але дуже хотіла допомогти та полегшити його життя з двома витівниками.

— Ще чого. Не вистачало, аби ти відмовлялась від важливих проєктів заради цих, — Андрій категорично похитав головою і поморщився. — Так, усе, не будемо про них. На нас сьогодні ще чекає ресторан і виставка. Сподіваюсь, хоч до вечора нас вже ніхто не потурбує.