Глава 5. Фінансові справи. 2.

"Навмисне провокують? І навіщо це лісорубам?" - здивувався Ярик.

Я знизав плечима:

«Щоб посміятися з тебе, мабуть».

Тут корчмар приніс мені скручений у трубочку аркуш паперу, демонстративно поклав на стіл і пішов, відвернувши носа і усім своїм виглядом демонструючи образу. Але мене такими демонстраціями не проймеш. Я йому не кум і не сват.

Я розгорнув аркуш і побачив незрозумілі гачечки:

«Читати хоч вмієш, Яре?»

«Ображаєш, я грамоті навчений, все-таки вісім років у міську школу ходив, платну».

Наскільки я тебе встиг пізнати, друже, вісім років навчання - це не гарантія грамотності.

«Читай!»

«Сьомий день просиня, – цілком пристойно почав читати відьмак, не збрехав. – Вечеря – 25 мідяків. Випивка – 38. Дві лави поламано по тридцять мідяків. Два горщики розбито по 30 мідяків, сім тарілок...»

Коли він дочитав список за перший день і озвучив загальну суму в три срібника, рівно стільки, скільки в нього було, я ще більше повірив в обман шинкаря.

"Все правильно?" – перепитав.

«Н… напевно…»

Гаразд, пропустимо, все одно перевірити нічого не можу.

"Читай далі".

«Восьмий день просиня.  Їжа – 50 мідяків. Випивка – 50 мідяків. Дві лави по тридцять...»  І тому подібне, і так далі. Жаднюга вписав навіть аркуш паперу, на якому накарябав звіт.

«Слухай, – перебив я Ярика. - Це, як я розумію, день учорашній, коли я в тебе вселився. Коли ж ти встиг стільки з'їсти та випити?

«А нічого я вчора не їв і не пив. Ти, Славе Славний як у мою голову вліз, я рухатися вже не міг, валявся, мов зламана іграшка. Але все відчував і розумів. І пам'ятаю все чудово. Ні їв і не пив нічого!»

Ага! – зрадів я.– А цей добрий дядечко думав, що ти непритомний і приписав тобі все, що сам надумав!»

«Ніколи б не подумав, що Старий Пес так може, — зажурився Ярик. - Він завжди себе другом моїм називав... »

«Ось тобі і перший урок великого життя: не кожен, хто назветься другом, ним і є. Та гаразд, не засмучуйся, просидів ти у своїй глушині одинадцять років, здичавів зовсім, тобі пробачливо людям так довіряти. Гаразд, сам із цим шахраєм розбиратимуся».

Корчмар підійшов, так само явно демонструючи своє незадоволене ставлення до того, що відбувалося.

- Слухай, Старий, - мало не сказав Пес, - Пенс. Ось тут у тебе помилка... Восьмого дня я зовсім нічого не їв, погано було, лежав, як труп, хіба не так?

Старий зовсім зажурився, зрозумівши, що клієнт, який нібито був у відключці, насправді, виявляється, був у свідомості.

- Та-ак, - промовив задумливо. - Як же це я? Згадав, я там ще один список складав, для іншого волоцю… відвідувача. Відволікли мене, я і вписав його трати в твій.

Я згідно кивнув його безглуздій відмазці:

- Ага. От і добре, що все з’ясувалося. Отже, я трати за цей день викреслюю.

- Стій! - запротестував старий. – Надвечір ти вийшов, був як не в собі, дві лави зламав…

- Та де ж вони.

- Он, у кутку стоять, - тицьнув корчмар зморшкуватим пальцем.

- То ті, які я сьомого дня зламав, коли побився, а дві інші де? - Пам'ятаю, що біг, меблі розкидаючи, але щоб зламати таку міцну дерев'яну лаву, нею слід, як мінімум, грюкнути об стіну.

- Е-е-е… - Старий замислився на мить. - Полагодив я їх вже.

- А якщо полагодив, то й розмови немає, - зрадів я. – Значить, не надто я їх зіпсував. Викреслюю…

Так ми пройшлися по всьому списку, затято сперечаючись через кожен пункт. У результаті, коли я втомлено відкинув виправлений лист на стіл, то залишився винен хитруну не вісім, а тільки чотири срібники.