Запис тридцять сьомий

У мене й Ларса очі округлилися, наче монети у два євро. Я здивувалася, чому мій красень удома, адже він написав, що поїхав до бабці. Ларс витріщався на мене й Мудрагелька.  Я розумію чому. Його дівчина витирає сльози якомусь незрозумілому парубкові. В Омеляна крізь солону вологу скакали іскри в очах. До мене дійшло, що біс Ванільку поплутав знову з Надійчуком зв'язатися! 
Омелян постійно мене обманював, зізнався у цьому і тепер, можливо, знову брехав і вся ця душероз’їдаюча історія всього-навсього чергова лукава витівка!
Я відсахнулася від Мудрагелька й скочила до Ларса, в якого і мішки зі сміттям випали з рук.
— Що це було? — спромігся на хоч якусь подобу запитання Ларс.
— То мій…— хотіла сказати «родич»,  але нахабне Мудрагелисько гарною німецькою перехопило ініціативу.
— Давній друг з України. 
Я стрельнула очима в Омеляна. Убити хотілося за таку відвертість. Нахабисько лиш усміхнувся.
Ларс глянув на мене. Нічого не лишалося, лиш хитнути головою.
— Вона просто витерла мої сльози.— врік Мудрагелько 
— Свята простота, — висловився латиною мій рудоволосий бойфренд, який тряснув своїми рудими кучерями, наче викликав пекельне полум'я на голову Надійчука.
Він відверто злився. В почуттях був завжди чесним, на відміну від лукавого Мудрагелька.
Омелян точно не зрозумів цього вислову, але повів бровами так, наче Ларс сказав цілковиту правду.
Боже, де були мої клепки, коли я вмітила Мудрагелька?! Це ж треба було з ним після всього що між нами було вести задушевні бесіди і в машину до нього сісти? Він тепер знає і де я працюю, і де я живу! Цілковита Дуринда!
Бог дав мені шанс жити новим життям без обману! Я ж влізла в халепу, вважаючи, що двічі в одну річку, якщо не ввійдеш, то перескочиш!
І тут Ларс зробив те, чого я не очікувала.
— Ходімо поговоримо! — сказав він російською до Мудрагелька.— Так, щоб було зрозуміліше.
Для Омеляна, як і для мене стало цілковитою несподіванкою його промова. Я очевидно не склала докупи розповідь Терези про Алессію Тіплер, яка говорить російською і її сина. Чому я навіть не припустила думки, що мій хлопець може цілком вільно говорити цією мовою також?
— Штефо, йди, будь ласка,  додому. — вже німецькою наказав Ларс. — Не стій надворі. Вітряно.
Я послухалася свого хлопця і батька нашої дитини. Не озирнулася  на Омеляна. 
Мені потрібно було зробити вибір. І хоч як спокусливо не стукає минуле в моє теперішнє життя, мені усіма силами потрібно боротися за майбутнє з Ларсом.
З Мудрагельком його не буде… Чи він вважає, що  буде?

***
Мені страшенно хотілося знати, про що будуть бесідувати Ларс з Омеляном. Я видерлася на свій другий поверх, напилася води й кинулася до вікна, подивитися чи все гаразд з чоловіками. Однак Омелянової машини не було, а в дверях клацнув замок.
Коротка розмова. 
Напевно, довгі розмови Ларс лишив для мене.
Я кинулася до дверей.
Ларс не заходив. Застигнув на порозі. Розгублений чи то злий.
— Знаєш, — почав без довгого вступу мій незрівнянний хлопець. — Я почуваю себе ідіотом. Повинен був їхати до бабці, але сказав, що буду не сам. Накупував подарунків і вирішив взяти мою дівчину з собою. Познайомити з усіма. Не говорив тобі одразу, щоб не злякати. Хотів зробити тобі і сюрприз і приємне. Щоб не встигла злякатися.  Приїхав до тебе, вимив посуд, прибрав квартиру, виправ речі і вийшов розмістити їх на балконі. Під'їхала машинка. Не бачив такої тут. Здалося, що там  дівчина схожа на мою Штефанію. Я кинувся до сміття. Думаю, винесу і перевірю чи справді моя дівчина сидить з якимось Мудрагельком (як влучно висловився!). Я вниз, а там — картина маслом. Бесідують і сльози втирають. Штефо! Якого біса ти з ним це робиш? Що між вами, дідько би забрав цього давнього друга!

Ларс відпускав сильні слівця в бік Мудрагелька, а мене розпирав жаль і злість. Сказати хлопцеві правду? З чого почати розповідь? Пригоду з «надійчуківськими трусами» вивалити як є?
— Ларсе…— намагаюся взяти себе в руки і підібрати слова аби вгамувати полум'я, яким бухав у своїй промові мій Рудоволосий. 

(Спочатку розберемося з Мудрагельком, а потім — з дитиною. Не варто змішувати грішне із святим!!!)

— Весь в увазі!
— Ми були короткий час однокласниками. Він був страшенно вредним хлопцем. Бог покарав його. Сім'я розпалася. Дитина була з вадами розвитку і померла. Каже, шість років пройшло з того часу.
Ларс недовірливо глянув на мене. Вважає, що маю бурхливу уяву?
— А ти нічого не вигадуєш? Йому значить десь двадцять два, як і тобі. Він що у шістнадцять років батьком став?
— Гадаєш, я тебе обманюю!
— Боже, Стефо! Я думаю, що тут присутні два варіанти вкупі. Він бреше тобі, а ти — мені.

Я злюсь ще дужче. Однак, він схоже єдиний, хто  з цього недолюбовного трикутника має здоровий глузд. Хоча третій варіант він забув розглянути. Я знову обманула себе. Дозволила шкодувати того бабія і розпусника. Цікаво, Омелян справді Радиславович? Таке враження, що Люциферович!

— Господи, Ларсе! Не приплітай його мені! 
Воно — суцільне лихо! 
— Але це не я його приплітаю! Ти на очах всього дому з ним була! Мало того, що виставила себе легковажною дівицею, так іще й мене виставила повним ідіотом! Могли тискатися і тертися один об одного в іншому місці?
— Та не було у мене з ним нічого! НІКОЛИ!
Припини! Я тобі ніколи не брехала!

— Винятком є лише пан Надійчук. — Ларс перевів подих. — Розберися зі своїм минулим, щоб воно не псувало майбутнє. Я думаю різдвяні посиденьки з моєю ріднею перенесемо на Пасху…
— Ну чого ти з мухи слона  робиш? — слова докорів вилітали з швидкістю куль. — Ти накинувся на мене. Я дякую за сюрприз. Але можна було і трубку взяти. Я, щоб ти знав, двічі втрачала свідомість на роботі. Мене навіть швидка встигла покатати. В той час до мого хлопця не дозвонитися! І нікого не було, щоб мене забрати, бо мій хлопець завжди десь тискається з ріднею. Тому перш ніж камінь в мій город кидати, глянув би на хащі в своєму! Тим більше ти ніколи зі мною не розмовляв російською, хоча знав про моє українське коріння. Ми би краще могли порозумітися! В тебе теж свої скелети в шафі!
— Я тебе такою не знаю!— випалив Ларс. — То в тебе ще й мотлох водиться!
— Такий же як і в тебе! Ніколи не думала, що ти такий…
— Який?
Крутилося на язиці порівняти його з матір'ю.
Вмовкла. Це наша перша сварка. Вона може стати й останньою.
— Я пішов. Щасливого Різдва!
Мій незрівнянний бойфренд човгнув своїми рудими черевиками ( ніколи не роззувався без нагадування!), схопив свій рюкзак і бамкнув на прощання дверима.
Я кинулася до дверей. Зупинилася.
Вже бігала за одним мудрагеликом. Другий хоче, хай приходить сам. Годі вже шукати в цих розумниках щастя!
От тільки що робити з дітьми від розумників я не знала. В скронях стукотіло дві нав’язливі думки: «До дідька все» й «Аборт».