Розділ 6

Мобільний я залишила на столі, адже мої ноги почали тремтіти так сильно, що гаджету за короткий проміжок часу загрожувало друге поспіль падіння. На жаль, те саме я не могла зробити зі своїм серцем, яке довелося брати разом з собою в кабінет до керівника, незважаючи на те, що воно шалено колотилося від страху. Я прекрасно знала, яка розмова на мене очікує, і чудово розуміла, що нічим позитивним вона не закінчиться.

- Сідай, - командним тоном розпорядився Ніколас Олександрович, сам же знявши піджак та повісивши його на спинку крісла. Що ще більше підкреслювало те, що розмова буде напруженою.

- Ніколас Олександрович, я...

- Я і так знаю, що ти хочеш мені сказати, Кіро, не напружуй мене своїми поясненнями, - безцеремонно перебив чоловік сестри, від чого моє серце вгамувалося, наразі просто почало повільно працювати, ледве помітно битися, та якщо все буде ще гірше... то воно ризикувало повністю зупинитися. - І перед тим, як видати це своїм батькам та своїй сестрі, ти мала зі мною порадитися, а не вирішувати по своїй волі, що і як буде відбуватися. Чи тобі нагадати, що я дав тобі достобіса грошей в якості майбутніх зарплат? Так я нагадаю, і суму, і кількість місяців, які тобі потрібно відпрацювати перш ніж ти зможеш відправитися у своє вільне плавання.

Я вперше бачила його настільки злим. І це стосується що образу боса, що образу нареченого, а тепер вже чоловіка сестри. Скажу чесно - так собі емоції, на любителя. На любителя садомазо, яким я явно не являлася.

- Тут немає ні твоїх батьків, ні твоєї сестри, то давай, скажи чесно, чому ти вирішила переїжджати в інше місто. Я тебе уважно слухаю.

Схрестивши руки на грудях, Ніколас очікував моїх пояснень, а я боролася з двома відчуттями. Перше лякало мене, оскільки я боялася поглянути йому у вічі, настільки агресивним наразі видавався чоловік. А ось друге відчуття волало про те, що це необхідно зробити, щоб дізнатися, чи він знає. Чи ні.

- Я кристально чесна, що зі своїми батьками, що з моєю сестрою, що і з вами, Ніколасе Олександровичу, тож мені нічого більше додати, як те, що ви вже чули. - Продавлюємо нашу тактику, гнемо свою лінію, нехай якщо він щось знає, то хай сам себе і видає, я не буду піддаватися на провокації. - Мені запропонували вакансію, від якої я не маю права відмовитися. До речі, ви самі вчора говорили, що від своїх мрій не варто відходити, тож можна сказати, що я прислухалася до вашої поради. Вирішила нею скористатися.

Цікаво, як швидко сюди добереться швидка допомога? Хвилин двадцять? Тридцять? Бо щось я підозрюю, що вона нам точно згодиться, якщо не для чоловіка, так для мене так точно. Оскільки прекрасно бачу, як напружилася жилка на скроні Ніколаса Олександровича, як там нуртує кров, наочно показуючи, наскільки він злиться, натомість і за себе переймаюся, бо це все ж обрушиться на мене. На кого ж ще?

- І що ж це за вакансія така, яка являється мрією твого життя, Кіро?

Цілком адекватне питання, якби тільки воно не було просякнуте люттю.

- Дизайнер інтер'єру, - звичайно, я не повна ідіотка, щоб за ті пару годин до появи керівника, не прокрутити в голові свою версію, чому я линяю з міста. І потрібно було видати якусь таку професію, щоб була пов'язана з чимось високим. Завчасно перепрошую перед бухгалтерами та торговими представниками, та це явно не ті професії, які можна назвати мрією. Ну, це особисто моя думка, і з вашого дозволу я її висловлю. А от дизайнер інтер'єру що звучить "духовно" високо, що насправді потребує неабиякої фантазії.

- Чудово.

- Що саме? - Відчуваю себе героїнею якогось фільму жахів, де доводиться підтримувати діалог з душевнохворою людиною, яка незрозуміло що зробить наступної миті - дістане з-за спини бензопилу, якою мене покремсає на маленькі частинки, чи відкриє рота та продемонструє величезні ікла, якими вп'ється в мою горлянку і буде жерти, жерти, жерти...

- Ми з Альбінкою хочемо переїхати жити в приватний будинок. Все ж таки в нас скоро з коханою поповнення очікується, а що дитині, що матері свіже повітря не завадить.

І що? Так і хочеться продовжити. Вони очікують моєї згоди на цей крок? Ну, тоді, вони мають цю мою згоду, я їх благословляю.

- А тямущого дизайнера ніяк не можемо знайти, - в одному місці він мав моє благословення та згоду, зараз це чоловік повідомляє своїми словами. - Ось якраз ти й розробиш дизайн нашого з коханою майбутнього будинку.

- Я? - Навіть обернулася по сторонах, можливо, тут ще хтось присутній? Можливо, це звернення когось іншого стосується?

- Ну, не я ж мрію про роботу дизайнером інтер'єру. Всі залишаться в плюсі. Ти будеш мати який не який досвід, а ми з Альбіною дизайнерський будинок мрії. Чи є причини, по яких ти маєш відмовитися?

- Взагалі... є, - правда не знаю, чи варто її висловлювати. Все ж таки не в моєму положенні права качати. Не тоді, коли я повинна цій людині достобіса грошей, а взяти їх, щоб віддати цей борг, немає звідки.

- Давай озвуч її, - звучить ніби "наважишся?", "не злякаєшся?". Одним словом - провокація.

- Я далеко не впевнена в тому, що Альбіні сподобається той факт, що я буду розробляти проєкт вашого будинку, - я ж думаю не тільки за себе, за нас двох. Сестричка може і цьому персонажу винести мізки, що той мені запропонував таку відповідальну роботу. А проєкт будинку, в якому ви будете разом проводити час, лягати у ліжко, залишатися без одягу... Це особисте. Навряд чи Альбіні сподобається, що до цього особистого її рідна сестра приклала руку. Що вона це особисте і створила.

- А що, дизайнер не може залишитися інкогніто?

Прямо як сурогатна мати для твоєї дитини?