Глава 1

Пролунала остання нота пісні. Виступ закінчився. Я та ще двоє дівчат йшли до гримерки, де стояла прохолода, а також солодкуватий запах косметики.

Мені неймовірно хотілося впасти на стілець та розслабитися, адже м'язи пульсували та одночасно нили від танців. Моя мрія здійснилася. Тіло відчувало насолоду від відпочинку, а голову нарешті не парила руда перука, яку мені три рази на тиждень доводилося одягати, аби образ Ненсі був довершеним. Ніхто не знав, що поза цим закладом мене звати Курбак Ніна Вікторівна, яка працювала вчителем математики та фізики.

Однак ця робота в клубі не приносила мені задоволення. Я ненавиділа танцювати та роздягатися перед чоловіками, але вони багато платили за це, а ці кошти мені потрібні. Вони були для моєї матері, яка мала захворювання нирок та потребувала дорогі ліки. Кожний раз коли я виходила на сцену то думала тільки про це…

- Будеш, - штурхала мене в плече моя колега та подруга Лінда, яку у звичайному житті звати Лідія.

- Що це? - дивилася на термос.

- Трішки допоможе тобі розслабитися, - пояснила вона. - Бо ти сьогодні дерев’яна. Щось вдома сталося?

- Та все, як завжди, - сказала я.

- А мама як? - питала далі Лідія.

- Поки стабільно, - відказали мої вуста, які були нафарбовані червоною губною помадою, що ідеально підходила під білизну такого ж кольору.

- Так будеш? - далі пропонувала дівчина невідомий напій.

- Та давай, - хапнула я термос та зробила два ковтки, які заблокували моє горло. Це було щось схоже на коньяк. Міцне пійло розтікалося по стравоходу та одночасно підпалювало його.

- Ну як? - дивилася вона на моє скривлене обличчя.

- Дуже міцне, - аж пішли сльози з моїх очей, які були нафарбовані чорними чіткими стрілками. Останні робили погляд спокусливим та одночасно дуже стриманим.

- Зате не будеш скована, бо в нас ще три виступи. Чоловікам треба пластику, а не чуперадло городнє.

- Твоя правда, - простягнула я їй термос та глянула на годинник. Наша робоча ніч була в розпалі. Стрілки показували першу годинну…

- Ненсі! - зайшов до гримерки Іван, який був замісником власниці цього клубу.

- Що? - глянула я на нього.

- Натягуй перуку та нову білизну - тебе хочуть на приват, - пояснив він, кліпаючи очима.

- Тільки не це, - скривилася я, бо не любила таке. – Ти впевнений, що саме мене хочуть?

- Так, бажають саме тебе, - говорив сорокарічний чоловік, який був одягнутий у чорну футболку та сині джинси. - Клієнт дуже багато платить. Не крути носом.

Я закрила очі та зловила зніяковілий погляд Ліди, та декілька заздрісних зиркань від інших дівчат, що підправляли макіяж. Не знала чому, але мене часто викликали на такі танці. Звісно за них давали великі кошти, однак мені було простіше виступати перед великою публікою чим показувати себе одній персоні...

- Шість хвилин, - буркнула я.

- Добре, п'ята кімната, - відказав він та зник за дверима, де грала голосна музика.

- Це в тебе уже третій за два дні, - підмітила Ліда та зробила ковток із термоса. - Ти чимось дуже сильно цікавиш чоловіків. Маниш їх до себе, як мальва бджілку.

- Мені здається, що у твоєму голосі я чую тінь заздрості, - усміхнулися мої криваві вуста.

Вона засміялася. Від цього її очі звузилися, а тонкий та довгий ніс став більшим.

- Значить правда за мною, - встала я та змінила одяг. Тепер на мені була не спідниця, а короткі чорні шорти та того ж кольору бюстгальтер. На ногах впевнено сиділи темні туфлі на високих підборах, а на голові міцно трималася перука.

- Красотка, - сказала захопливо Ліда, роблячи собі два хвостики.

- Дякую, - відказала я. - Знову пробуєш образ школярки?

- За нього більше дають, - пояснила вона.

- Треба буде спробувати, - взяла до рук термос подруги та зробила ковток для хоробрості. Завжди переживала перед такими "закритими" виступами.

Нарешті я вийшла з гримерки та йшла до п'ятої кімнати. Там ще ніколи не була. Зазвичай мені доводилося тягнути свій задок до першої чи другої, а тут така незвична цифра.

Відчинивши двері, я спочатку здивувалася. Зазвичай на таких сеансах сиділи чоловіки, яким далеко за сорок, а тут знаходився симпатичний молодик. Йому на вигляд десь було років двадцять сім.

Він мав чорне, як сажа, волосся, сині, наче безхмарне небо, очі та прямий ніс ідеальної форми. Його можна було назвати дуже вродливим, але дещо виділяло обличчя  незнайомця - глибокий шрам на лівій щоці. Він простягався від вуха та тягнувся ледь не до підборіддя. Ця тонка смуга мала світло рожевий колір. Втім навіть така зовнішня недосконалість не сильно його нівечила, а навіть придавала таємничого шарму.

Одразу у голові виникали дуелі чоловіків за прекрасну даму, і під час такого дійства часто отримували пошкодження, а переможці серце обраниці. Але це дівочі марення. Треба думками повертатися до роботи.  

Клієнт зиркнув на мене та підняв брови. Він, мабуть, зрозумів, на що я витріщалася тридцять секунд, і низьким приємним голосом сказав: