Розділ 5

«Ревнощі»
— Ти світишся.
Софія ледь не вдавилася кавою.
— Що?
Подруга примружилася.
— У тебе обличчя людини, яка або закохалась, або виграла мільйон.
— Ніхто ні в кого не закохався.
— Ага. І Данило Мороз просто випадково пише тобі о першій ночі.
Софія відкрила рот для відповіді…
І саме в цей момент хтось поставив стаканчик кави просто перед нею.
— Без карамелі сьогодні, — пролунав знайомий голос. — Бо ти й так занадто солодка зранку.
Подруга мало не закричала.
— Я вас залишу. Мені раптом дуже треба… жити далі.
І втекла з їдальні.
Зрадниця номер два.
Софія повільно підняла очі.
Данило стояв навпроти в темному худі й дивився на неї так спокійно, ніби його присутність не змушувала її серце панікувати.
— Ти завжди з’являєшся так несподівано?
— Тільки коли хочу справити враження.
— Самозакоханий.
— Але ти усміхаєшся.
Софія миттєво перестала усміхатись.
Він тихо засміявся й сів поруч.
Надто близько.
— То що, першокурснице, як твоє життя після нашого нічного листування?
— Ти дуже дратуєш.
— А ти дуже мила, коли нервуєш.
Вона вже хотіла відповісти щось їдке…
Але раптом до їхнього столу підійшла висока дівчина з ідеальною укладкою.
І без жодного сорому поклала руку Данилові на плече.
— Даню, ти сьогодні ввечері їдеш з нами?
Софія завмерла.
Дівчина перевела погляд на неї.
Повільно.
Оцінююче.
— Ой. Не знала, що ти зайнятий.
— Лєро, — спокійно сказав Данило, — ми взагалі-то розмовляємо.
— Я бачу.
Посмішка дівчини була занадто солодкою, щоб бути щирою.
Софія різко відвела очі в чашку.
І чомусь усередині стало неприємно холодно.
Данило помітив це миттєво.
— Софіє.
— Що?
— Подивись на мене.
— Навіщо?
— Просто подивись.
Вона неохоче підняла очі.
І завмерла.
Бо він дивився тільки на неї.
Не на Лєру.
Не на інших людей навколо.
Тільки на неї.
— Не придумуй того, чого немає, — тихо сказав він.
Серце пропустило удар.
Лєра невдоволено зітхнула.
— Мороз, ти серйозно?
— Абсолютно.
І вперше за весь ранок Софія відчула дивне, небезпечне тепло всередині.
Наче ревнощі щойно змінилися на щось набагато гірше.