10. Про бурхливі потоки життя

Людмила таки приїхала. Я їй за це вдячна. Було кому мене підтримати й розважити. Люсяー єдина подруга, вірна з дитинства. Про неї можна сказати: "в горі й радості".  Якщо Григорій, Лара і Замойський вирішували всі неприємні питання, то ми з Люсьєною займалися обідом й людьми, їхніми печалями і тихим щастям. 

… Батька провели. Після того хтось ніби натиснув кнопку: "Життя". Воно не просто пішло далі, а завирувало, закрутило так, як весною бурхливі гірські потоки. 

Здавалося, раніше я не чула того життя, якось обходило стороною. Тепер воно вирішило згадати про мене і загустити фарби, витворивши на мені, як на білому холсті, свій черговий шедевр. 

В голові після сьогоднішнього стояв плач і шум. Мати, зморившись, рано лягла спати, Григорій теж попросився прилягти, а ми з Люською вийшли випити кави  в кав'ярні неподалік й поговорити. 

Пройшовши на закриту терасу, вибрали м'які диванчики подалі від людських очей і вух. Поки готували капучіно і гавайську піцу, Люда мене просто ошарашила.

ーВірунчик, на тебе стільки навалилися за останній місяць… 

ー Так. І як вишеньки на торті Павліченко й Замойський. 

ー Григорій казав, що Женька тебе невинно в лобик чмокнув. 

Напрошуються злі слова, щоб принизити гідність Жені, але втрималася, видихнувши лиш:

ー Не можу повірити, що він став янголом. 

  ー Не янгол, але й не  останній грішник! Дивись, скільки допоміг з цією трагедією! Навіть Лариса сказала, що Замойський, як чоловік, був на висоті! 

ー То чого ж цей чоловік разом з Крисою риють мені яму в інституті? І якими висотами ще вразить! 

ー Ну його в баню твій інститут! Шарашкіна контора! 

ー Я там викладаю! На постійне не бере ні Могилянка, ні Острозька. З Любліна теж вже третій рік ввічливі відмови приходять. Цьогоріч пройшла на Словаччину, але батьківська корона все перекреслила. Довелося відмовитися від програми. Така зла була! Як мені робота за кордоном підвертається, щось обов'язково вдома трапиться! 

ー Може, твоя доля тебе не пускає! 

ーЯка ще? Женя? 

ーА хіба Женя твій хлопець? Він он замутив з жінкою Павліченка! До речі, вона твій новий начальник.

ーУх ти! Ти знаєш більше мене! Може Язву й поперли, а вона нічого ні слухом, ні духом! 

ーВіро! Все місто шумить про жінку Павліченка. Першу свою він проміняв на цю Ягу! 

ーОго! Еммм… А до мене пристав, щоб Замойському насолити, чи що? 

ーНе думаю, хоча можливо й копав на нього щось, а тут удача сама в руки. Бач, Павліченко не простий парубок. Він більше за жінок любить гроші. Навіть із сином судиться за квартиру в Рівному. Він і першу свою, кажуть, взяв через те, що її батьки були заможними крутеликами: мали хату в Березному, дачу в Карачуні, квартиру в Рівному, декілька продуктових магазинів по навколишніх селах. Оля ж вибрала вчительський хліб. Хороша жінка, любила Павліченка дуже. Я тільки прийшла робити в неврологію, як він учудив таке, що все місто на вухах стояло! 

Принесли замовлення, але за новинами їсти не хотілося. Відсьорбнувши капучіно, питаю:

ーІ що? 

ーДомасажував дочку мера до того, що вона завагітніла. Він вирішив свою Олю Романівну на Марину Русланівну проміняти. Тим більше, що квартира в Рівному була таким собі підкупом Кирила, щоб на Ользі Шварц одружився. Його на ній одружили! А воно ще молоде і зелене було! 

ー А з сином чого судиться? 

ーБо він недооцінив дружину. Романівна найняла столичного адвоката і той чуть не стер репутацію Івановича в пух і прах. Квартирою мусив відкупитися! Марина таке взнавши, хотіла кинути його, але мер сказав, щоб не соромила його і дитину в шлюбі родила. От не встиг развестись із немилою, але люблячою, як отримав милу, але сварливу. І них сталася трагедія, дитина мертва народилася. Як вони там жили, то Бог відає, але дітей в Павліченка, крім сина немає. Але малий з батьком відмовився спілкуватися. 

ーТо чого Павліченко до хлопця вчепився тепер? 

ーЯк чого? Квартиру Оля на сина переписала, а оце недавно вона померла від раку. Марина підбурила Іванича відсудити квартиру. 

ーВін що, ідіот? У своєї дитини забирати це ーсвинство! От який спеціаліст! 

ーТа вилізло, що хлопець ніби не його. Богу відомо, що там до чого. Шкода, бо дитина страждає, ну, чоловік молодий. 

ー А скільки йому? 

ーДвадцять чотири. Дуже гарний, на Павліченка зовсім не схожий, в матір вдався… 

ーТю, навіщо ті Павліченки мені здалися?! 

ーОт і ти мені скажи! 

Я витріщилася на Люсьєну, не розуміючи, куди вона хилить. 

ーТи ж телефон виключила, зі мною про молодого хлопця говорити не хотіла… 

ーІ? ーне можу в'їхати до чого Павліченко до Андрія. По морді тому п'яному заїхав чи що… 

ーХлопець, який назвався в прийомці твоїм нареченим, який оплатив твоє лікування є тим сином Павліченка! 

Життя поставило мене на  п'ятихвилинну  паузу, а запустивши знову, я отримала добрячу дозу причитань від Люсі. 

ーЩо в тебе з Павліченком? 

ーЯким? 

ーТи що з двома мутиш? Язва, ну ти й даєш! Тобі дах знесло! 

ーТа не мучу я ні з ким! 

ーА місто гуде про Павліченків і Замойського. Як ти могла в таке влипнути? Коли ти встигла з Андрієм замутити? 

ーБоже мій! Та який він наречений! Я йому якось допомогла (мовчу про сумнівність цього факту) і він просто… просто… пригостив мене лате й смаколиками. І тоді там з'явився Замойський. Напевно з фіфою Павліченка. В Жені талант все всім зіпсувати, зараза! 

Я ось-ось заплачу! От сипонуло мені чоловіків. І всі з фіфою і Замойським дивним чином пов'язані. В лайні  я по самі вуха!

 ーОт тобі і не останній грішник!! ー зітхаю. 

ーФіфа, як ти кажеш, кузина Крисюка.ーсипле і сипле перлами Люда, ーДобре, що ти не лізла зі своїми записами до Павліченка. Осоромилась би на все місто! Послухай моєї поради: не виясняй відносин із Замойським, вдавай, що тільки колеги, будь шанобливою і до нього, і до Марини. Це погано, що саме вони тебе з малим бачили. Я не знаю, як буде виплутуватися Замойський. В недобру пору ти здибалась із ним. Пахне смаженим і я не знаю, як тобі допомогти!