РОЗДІЛ 7.5

♛

Ранок зустрів мене немилосердно.

Крізь сон я почула, як відчинилися двері, й роздвинулися фіранки. Сонячне проміння миттю впало мені на обличчя, змушуючи зажмуритись, й перевернутися на інший бік, натягуючи на голову ковдру. Та не минуло й хвилини, як її з мене стягнули.

Прохолодне ранкове повітря торкнулося оголеної шкіри, й я інстинктивно стиснулася, піджавши пальці, й обхопивши себе руками за плечі, а тоді нарешті прокинулася.

Після того, як уночі за наказом Вільярда в мої двері постукала служниця, й я випила пряну солодко-гострувату настоянку, сон майже миттєво здолав мене — глибокий та спокійний, без сновидінь. Без кошмарів. Без спогадів.

Я вже й не пам’ятала, коли востаннє так добре і довго спала, що навіть не мала бажання прокидатися.

— Годі вам, пані, вже час прокидатися! — насварив мене веселий голос Кікі, — Сподіваюся ви не захворіли? Вперше бачу, щоб ви так довго спали. Свято вже завтра, і вам знадобляться усі сили, щоб ці гидкі багаті сноби не затоптали вас просто на місці.

Я тихо простогнала. В мене не було жодного бажання вилазити з ліжка, та Кікі мала рацію. Це був останній день, відведений на підготовку, і я не могла його змарнувати. Навіть враховуючи той успіх, якого ми досягли під час наших занять.

— Котра година? — сонно спитала я, сідаючи у ліжку, поки Кікі пурхала по кімнаті, готуючи для мене одяг. Її малесенькі блискучі крильця жваво тріпотіли, а миловидне обличчя мало зосереджений вираз, поки вона перебирала сукні у моїй гардеробній.

— Ви пропустили сніданок. Та Його Величність попросив не будити вас принаймні до опівдня. Сказав що в вас була важка ніч. Сподіваюся ви не намагалися завчасно зробити спадкоємців?

На щастя, в ту мить я не пила воду, та однаково вдавилася.

— Кікі! — обурилася я, відчуваючи, як палають вуха.

І як вона тільки могла таке припустити?

— Що? — вона вигнула брову, дивлячись на мене своїми великими сяючими очима, — Я не засуджую, однак мушу наполягати на захисному зіллі, принаймні до офіційного оголошення заручин. Я маю дбати про вашу репутацію.

Я похитала головою.

— Нічого такого не було. І не буде. Я не дурна. І, не забувай, я вирісла серед простого люду. Я знаю як буває, і ні за що не припустилася б такої ганебної помилки.

— Як скажете, — спокійно промовила вона, геть не вражена моїми словами, — Та, якщо все ж…

— Ні. І годі про це. Краще скажи, що в нас сьогодні за планом?

Кікі випурхнула з гардеробної, тримаючи у своїх крихітних ручках розкішну зелену сукню.

— Ми вже відпрацювали з вами звернення до гостей, в тому числі до послів з інших королівств, відпрацювали етикет та навички володіння віялом. Залишилися лише танці. Тож сьогодні ви з Його Величністю маєте провести чимало часу разом, й обговорити план дій.

Від згадки про Вільярда я знову зашарілася. Згадала нашу розмову й свою обіцянку, а ще те, що вдруге бачила його без сорочки, й що він вдруге порятував мене, майже нічого натомість не отримавши.

Дивно. Всі чогось хочуть, та я гадки не маю чого хоче він.

Одягаючись, я кинула погляд на фею крізь дзеркало. Вона пурхала за моєю спиною, допомагаючи впоратися з корсетом.

— Кікі, як добре ти знаєш Його Величність?

— Залежить від того, що саме ви хочете дізнатись, — спокійно промовила вона, — Про що ви хочете мене розпитати?

Я закусила губу, а тоді наважилася, й запитала:

— Який Його Величність зазвичай із жінками?

Крізь дзеркало я помітила, як Кікі виразно вигнула брову, і встигла пожалкувати про те, що взагалі звернулася до неї із цим питанням. Врешті, вона його служниця. Кікі вірна йому, і однаково не скаже нічого, що може скомпрометувати його. А от навпаки, донести йому про те, що я цікавилася цим питанням — цілком.

Не чекаючи відповіді, я похитала головою, подумки картаючи себе за дурість.

Ще не вистачало аби він вирішив, ніби справді цікавить мене!

— Забудь. Пробач, що спитала.

Та Кікі однаково відповіла. Ба більше, вона зробила це з більшою охотою, ніж коли тільки почула це питання.

— Він уважний. І чуйний. Так, Його Величність буває дещо ексцентричним, та він ніколи не став би грати з чиїмись почуттями.

— Звісно, — стиха промовила я, відводячи погляд, та все одно встигла помітити її посмішку.

— Ви мені не довіряєте?

Я промовчала, та Кікі усе зрозуміла і без слів. Попри це, вона не образилася.

— Нехай. Ви однаково це зрозумієте, коли краще пізнаєте його.

Так. Можливо.

Не впевнена, що мені варто це робити. Цікавитися цим, розмовляти про нього із Кікі.

Байдуже хороший він чи бабій. Це мало б значення лише у тому випадку, якби в нас були справжні стосунки, а це не так.

Чим мені дійсно варто перейматися, це пошуком заколотників, а також вчителя.

З того дня, коли ми дізналися про зникнення леді Рієї, минуло вже кілька днів, а новин досі не було. Її чоловік досі приховував те, що сталося, й уникав зустрічі з Вільярдом.