22

Діма сидів за кермом, прислухаючись до шуму двигуна і звуку вітру, що пробирається крізь вікно. Думки про те, що сталося з Анною, крутилися в його голові, як невгамовний вихор. Кожне її слово, кожен погляд, яким вони обмінялися в кабінеті, залишали відбиток у його свідомості. Він розумів, що це не просто фізичний потяг - це було щось глибше, щось, що тривожило його, коли він думав про неї і про свою дружину паралельно.

«Чорт забирай, Дімо, ти що, зовсім з глузду з'їхав?» - дорікав він собі, проклинаючи те почуття, яке знову прокинулося в його серці. Він не повинен був дозволяти собі так захоплюватися. «Вона психолог, а ти одружений. Шансів нуль. Хотіла б вона, давно вже була б твоєю, ще тоді, після гри в карти. У тебе є дружина!» - нагадував він собі, але його думки знову вели його до Анни.

Щойно він зайшов до свого кабінету, його заступник, Олексій, помітив його скуйовдженість. Діма намагався приховати це, але, схоже, всі його старання були марними.

- З тобою все гаразд, Дім? - запитав Олексій, піднявши брову. - Ти виглядаєш так, ніби з грози вийшов.

- Усе нормально, просто робота, - буркнув Діма, відвертаючись до свого столу, де на нього чекали папери та проекти. Атмосфера тут була звичною, і він поступово почав оговтуватися. Стіни, прикрашені фотографіями успішних проектів, здавалися байдужими до його внутрішнього буйства почуттів.

Усередині ж у нього все вирувало. Він розмірковував про те, що сталося з Анною. Вона змусила його відчути себе живим, незважаючи на всі свої зобов'язання. І водночас докори сумління не залишали його в спокої. Думки про дружину накочувалися на нього, як важкі хвилі, і він подумки вів із нею діалог.

«Адже я обіцяв бути поруч, піклуватися про тебе», - говорив він собі, згадавши про те, як колись вони були щасливі. Але тепер щастя здавалося недоречним, коли його думки перескакували на Анну, і це викликало внутрішню боротьбу.

Діма не розумів, як він опинився в цій ситуації. «Зберися, - говорив він собі. - Ти ж не збираєшся руйнувати свою сім'ю заради... заради чого? Заради амбіцій і тих трьох бажань, які стільки років не дають тобі спокою! Чорт! Стільки років! А може...»

І тут його думки знову повернулися до майбутньої зустрічі випускників. Він сам запропонував цю ідею, сподіваючись, що це дасть йому можливість побачитися з Анною знову. «Скільки людей буде там? Якщо вона прийде... Але й інші теж», - його свідомість не давала спокою.

Питання крутилися в голові, як чорні горобці на вітрі. Він розумів, що це затягує його у вир, і дедалі глибше поринав у суперечливі почуття.

Немов у відповідь на його муки, у його телефоні пролунав гудок повідомлення. Це було нагадування про зустріч випускників. Діма глянув на екран і відчув, як серце забилося швидше. Тепер він знав, що не зможе позбутися думок про неї. Хоч би як він намагався, Анна заповнила його свідомість, і тепер він був готовий ризикнути всім, щоб знову опинитися поруч із нею.

«Чому саме вона?» - думав він, усе ще відчуваючи тепло її погляду і пронизливу інтимність їхньої розмови.

На його столі лежали документи, які чекали на його увагу, але зараз вони здавалися дрібницею порівняно з тим, що коїлося в його голові. Він згадав, як Анна посміхається, як іскриться її очі, коли вона говорить про своїх клієнтів.

- Який же вона приголомшливий професіонал, йшла до цього і домоглася... - прошепотів він про себе.

У його голові знову спливли образи - Анна, її голос, їхня недомовленість.  Він розкинувся в кріслі. Рука плавно перейшла до ширінки, відчуваючи напругу там. Він намагався впоратися з хвилею докорів сумління. -Що з тобою, Дімо? - невпинно запитував він себе. Ти ж одружений!

Але щоразу, коли він про це думав, згадував, як дедалі більше прагне до Анни. Начебто сама думка про неї тягнула його за собою в прірву, в якій не було нічого, крім заборонених бажань і спокуси.

Він відкрив файл на комп'ютері, але слова зливалися в незрозумілі символи. Думки про майбутню зустріч випускників, яку він сам же й організував, ніби слугували йому притулком. Це була його можливість побачити Анну знову.

-«Можливо, це дасть мені шанс», - розмірковував він, відчуваючи прилив надії й водночас внутрішній неспокій.

- Дмитре Миколайовичу! - знову постукав Сергій, засовуючи край носа в його кабінет і перериваючи потік роздумів. -Треба б зайнятися проєктом.

- Так, так, усе буде, - відповів Діма, але в його очах уже не було впевненості.

Він знову втупився у вікно, спостерігаючи за містом, яке жило своїм життям

 «З чого почати? Вона не злочинна і це буде завданням із зірочкою! Хоча, вона майже здалася сьогодні! Як позбутися цієї нерозв'язної плутанини в серці?»

  Він поморщився і болісно помасажував собі шию. Дружина - Анна - відповідальність - компанія - зустріч одногрупників... Усе це неодмінно треба впорядкувати. «Я хочу її! Усе! І я отримаю цю жінку!»