4

- Я теж не міг вас упізнати, поки ви не почали говорити, - продовжував Дмитро. - Але зараз, коли я вас бачу, давні спогади не дають мені спокою
Анна уважно слухала, відчуваючи, що це може бути важливим, але про що далі піде мова, вона й припустити не могла.
- Ви пам'ятаєте той вечір, коли ви програли свої три бажання в карти? - запитав Дмитро, його голос став більш впевненим. - Ви обіцяли мені їх виконати.
У кімнаті запанувала тиша. Решта учасників переглянулися, не розуміючи, про що йдеться. Анна відчула, як її серце заколотилося. Їй раптом пригадалося, як вона, будучи молодою і безтурботною, справді зробила таку обіцянку. Це було в молодості, на вечірці, сповненій азартних ігор і веселощів.
- Я... - почала вона, але слова застрягли в горлі. - Це було давно, і я не знала... що це вплине на вас.
  Вона не могла підібрати потрібних слів, а її професіоналізм у спілкуванні з клієнтами почав у мить кудись випаровуватися.
- Вплинуло. - сказав Дмитро, його очі світилися ностальгією. - Відтоді я завжди думав про те, що б було, якби ви виконали їх. І тепер, коли я вас бачу, мені хочеться згадати про свої бажання.
- Але це ж усього лише гра. - відповіла Анна, намагаючись зберегти професіоналізм. - Ми всі робили дурниці в юності.
- Так, але не всі з нас можуть просто забути про свої мрії! - сказав він, встаючи. - Я пам'ятаю, як ви були впевнені, що зможете виконати їх. Що б це не було, це важливо для мене.
- Як ви почуваєтеся, коли згадуєте про це? - запитала Анна, налаштовуючись на його хвилювання і старанно переходячи на професійне спілкування.
- Я відчуваю... недостачу. Недомовленість... - вимовив він, закусивши губу. - Нестачу впевненості. У житті я домігся успіху, але ця обіцянка немов висить над мною, як незавершена справа.
- Можливо, замість того щоб чекати, варто звернутися до своїх бажань зараз? - запропонувала Анна.
- Але як? Я втратив стільки часу... - сказав Дмитро, і в його голосі почулися нотки відчаю.
- Давайте спробуємо зробити це разом, - сказала Анна, налаштовуючись на терапевтичну атмосферу. - Ми можемо почати з того, що ви опишете свої бажання.
- Перше - повернути ті часи, коли я був безтурботним і вільним, - сказав Дмитро, його голос здригнувся. - Друге - відчути справжнє кохання. Третє... я не знаю. Я не впевнений, чого хочу.
Анна зітхнула з полегшенням і відкинулася в крісло. Дмитро вчасно вдало перевів тему і не став заглиблюватися в минуле. Їй це було дуже доречно.
У цей момент група стала більш залученою. Інші учасники почали обговорювати свої бажання, свої втрати, і незабаром розмова стала відкритою і чесною.
Анна відчула, що ця зустріч стає не просто терапією, а справжнім одкровенням. Вони не тільки обговорювали свої проблеми, а й ділилися своїм досвідом, створюючи унікальну атмосферу довіри.

- Дмитре, - промовила вона, коли група заспокоїлася. - Давайте зосередимося на першому бажанні. Що для вас означає «безтурботний час»? Як ви можете повернути це відчуття?
Дмитро задумався, і в його очах знову заграли іскри надії. Це був тільки перший крок на шляху до його відновлення, і Анна знала, що тепер вони всі йдуть в одному напрямку.
   - Ні, - зізнався він. - Напевно, ні. Я не зможу більше повернути це.
Анна кивнула.
- Це важливо - знаходити місце для тиші в житті. Ми часто забуваємо, що, перш ніж діяти, потрібно почути себе. Це і є мета нашої терапії: створити простір, де можна бути собою, не ганяючись за чужими очікуваннями.
Максим нахилився вперед, зацікавлено дивлячись на Анну.
- Отже, по-твоєму, ми тут для того, щоб знайти свою внутрішню істину, так? Але що, якщо ця «істина» не сподобається?
Анна подивилася йому прямо в очі.
- Буває страшно дивитися в себе, особливо коли є ймовірність, що те, що ти там знайдеш, відрізнятиметься від образу, який ти створював для інших. Але саме це і є початок справжніх змін. Важливо бути чесним із самим собою. І тільки тоді можна почати будувати те життя, яке справді приносить радість, а не просто відповідати очікуванням.
Кімната знову поринула в мовчання, але цього разу воно було зовсім іншим. Здається, ці слова знайшли відгук у кожному з учасників.
- Гаразд. - сказав Антон із невеликою посмішкою. - Схоже, це буде цікавий досвід.
Анна, відчувши, що зрушення відбулося, задоволено кивнула.
- Це тільки початок. - відповіла вона. - Давайте подивимося, куди це нас приведе.
  Так почалася її терапія - простір, де люди, оточені багатством, вчилися знаходити щось важливіше: себе.
  І так вона несподівано для самої себе зустріла чоловіка з минулого, про якого забула на довгі роки. На зустріч з яким не сподівалася більше ніколи, лише тільки тому, що не мала особливих ілюзій з приводу нього, а сама вже давно була в інших і не перших стосунках у її житті.