Розділ 44

"Чим є Третя сила?

Для того, щоб зрозуміти, чим є Третя сила, спочатку потрібно зрозуміти, чим вона не є. Третя сила не є морально-етичним аспектом двобою.

У двобої може перемогти людина безчесна, неетична і така, яка не визнає жодних моральних принципів, тільки тому, що вона краще зрозуміла свій урок.

Уроки Третьої сили не мають морально-етичного забарвлення. Вони спрямовані на підтримання рівноваги у світі. І той, хто вибрав шлях творення, і той, хто вибрав шлях руйнації, мають однакові шанси на перемогу.

Терези хитаються то в один, то в другий бік, в залежності від того, в чому є потреба для підтримання рівноваги в даний конкретний момент.

В чому полягає головний урок того, хто вибрав шлях творення? Це почуття міри. Той, хто йде шляхом творення, повинен дотримуватися почуття міри у своєму творенні.

В чому полягає головний урок того, хто йде шляхом руйнації? Це почуття міри. Якщо той, хто йде цим шляхом, не знає почуття міри в руйнації, він порушує рівновагу, так само, як її порушує той, хто не знає міри у творенні.

Отже, головний урок - це почуття міри.

Ситуація двобою виникає тоді, коли перейдена міра.

Той, хто перейшов міру у творенні, притягує опонента, який іде шляхом руйнації. Він починає руйнувати створене.

Той, хто переходить міру в руйнації, притягує опонента, який іде шляхом творення. Однак перед початком творення йому потрібно розчистити місце, і на початку його творення буде виглядати як руйнація. Це тільки розчищення місця.

Якщо обидва опоненти дотримуються міри, між ними не буде двобою. Руйнація іде по слідах творення з певною затримкою в часі, як день змінює ніч, і ніч змінює день. 'Невчасно', 'надміру' і 'не в свою чергу' створює ситуацію двобою. Те ж саме стосується і двобою людини з обставинами - 'невчасно', 'надміру' і 'не в свою чергу' ".

Підручник "Третя Сила". Центр підготовки секретного проекту.

* * * * *

Якщо попередній урок залишив у мене двозначне враження, то в цьому дещо почало прояснюватися.

- Як ти вважаєш, наскільки часто люди дотримуються міри? - запитав викладач.

- Поняття не маю.

- Ти пам'ятаєш, як опинилася в інвалідному візку?

- Звичайно, пам'ятаю. Через автокатастрофу.

- А що було перед автокатастрофою?

- Безсонна ніч. Потім декілька чашок кави і таблетка стимулятора.

- Що призвело до безсонної ночі?

- Було декілька днів напружених тренувань, і наступного дня повинні були відбутися змагання. Я нервувала, через що не могла заснути.

- Отже, ти випила кави і сіла за кермо?

- А що мені було робити?

Викладач замислено почухав потилицю.

- Що сталося далі?

Оскільки я поспішала, в останню мить спробувала проскочити на жовте світло на перехресті. Та хтось з перпендикулярної вулиці спробував зробити те саме.

Тоді до змагань я не доїхала.

- Що сталося з іншим водієм?

- Він не вижив.

- Він теж не знав почуття міри, - підсумував викладач.

Тепер вимальовувався ланцюжок подій, які призвели до катастрофи. Мені кортіло перемогти, і протягом цілого місяця я виконувала полуторну, а то й подвійну норму тренувань. Однак мій стан ставав усе більш нервовим, що змушувало збільшувати норму навантаження. І до відповідального дня я підійшла з розхитаними нервами. Та мушу сказати, що інші люди теж сприяли цьому, постійно наголошуючи на відповідальності міжнародних змагань.

Якби вони спробували мене заспокоїти, пригальмувати, можливо, я не неслася б уперед з такою швидкістю, в тому числі за кермом.

- Скоріше за все, у них теж були проблеми з почуттям міри - зауважив викладач.

- А тепер ми зробимо вправу, яка розвиває почуття міри.

Він став переді мною.

- Дай мені руку і тягни щосили!

Ми обидва тягнули, кожен у свій бік, коли раптом викладач відпустив руку. Від несподіванки я відкотилася до стіни, вдарившись об неї візком і добряче приклавшися спиною.

- Чому так сталося? - було запитання.

- Я втратила почуття міри.

- Правильно! Наступного разу тягни так, щоб не втратити рівновагу, якщо суперник раптом послабить хватку.

Друга спроба була кращою, принаймні я не відлетіла до стіни. Ми зробили ще декілька спроб до того, як викладач завершив урок. Він пішов, а я залишилася в учбовій кімнаті, дивлячись на протилежну стіну і пригадуючи, скільки дурниць наробила в житті, не знаючи почуття міри.