Розділ 6

- Ваша світлість! - вдвічі старший за герцога генерал повинен був стояти перед ним навитяжку, так само, як перед генералом стояв тремтячий як мишеня Дапнуг.

А що зробиш - наслідний принц, хоча й у вигнанні.

Високий та широкоплечий, із чорним волоссям і пронизливим поглядом, герцог міг будь-кого причарувати своєю зовнішністю. От тільки характер у нього такий, що навряд чи знайдеться дівчина, яка захоче вийти за нього заміж. Наложниць у нього вистачало, але ж герцог мріяв зійти на престол і народити спадкоємця.

* * * * *

- Агов, ти хто такий? - хлопчик років п'яти скептично дивився на Варга, який вибирався з-під купи сміття.

Варг витяг застряглого чобота і міцно вилаявся.

- Ясно! - зробив висновок хлопчик. - Про тебе забули.

Дійсно, Варг сподівався, що про нього вже забули.

Ходімо, - хлопчик довірливо вклав руку в долоню Варга. - Я відведу тебе туди, де ти будеш потрібен.

У напівтемному підвалі, куди прийшли хлопчик із Варгом після довгого плутання звалищем, сиділи і лежали на солом'яних матрацах люди, що вочевидь були бездомними.

- Кого ти привів? Він не з наших! - стара відвісила хлопчику потиличника .

- Принаймні, дайте поїсти! Я десять днів нічого не їв, - благально попросив Варг.

- Звідки ти узявся, такий красивий? - схоже, стара жінка займала привілейоване положення у цьому підвалі, оскільки сиділа на єдиному маленькому стільчику.

- З іншого світу, - не став кривити душею Варг.

- Що ти кажеш? - зацікавилася стара. - А цей інший світ під мостом у Велтингтоні?

Хтось подав Варгу шматок хліба, від якого тхнуло пліснявою. Та Варг, не звертаючи на це уваги, вгризся у хліб зубами. Спасибі й на тому.

Варг не знав, скільки людина може прожити без їжі, та на десятий день він ледве тягнув ноги. Взагалі дивно, як йому вдалося втекти. Напевно, через те, що охоронці взагалі ні в що не ставили голодних і заморених полонених, а Варг до того, як потрапити сюди, все ж таки був молодим і сильним.

- То що там у Велтингтоні? - не вгамовувалася стара.

- Герцога хочуть скинути, - навмання відповів Варг.

- Що ти кажеш! - на цей раз вона виглядала дійсно зацікавленою.

До них почали підходити люди.

- Кажуть, тут з'явилися Вартові, - Варг на ходу імпровізував, звалюючи докупи те, що йому було відомо про цей світ, та відомості зі свого власного світу. Про герцога він дійсно чув від охоронців, які переповідали плітки про коханок його світлості.

Тим часом, герцог Найєрс Мілтон, не підозрюючи про "змову" проти нього, прямував до покоїв своєї старшої наложниці. Він знав, що Лотті вимагає від слуг називати її герцогинею, та йому було начхати на це. Колись він був нестямно закоханий у неї, але з часом пристрасть пройшла, перетворившись на просту звичку.

Раніше Лотті дійсно мала право називатися герцогинею, от тільки це право їй подарував не Найєрс Мілтон, а його молодший брат, який одружився з дівчиною з дрібномаєтного дворянства.

Герцог вперше побачив її на весіллі, оскільки до того півроку провів у роз'їздах, утихомирюючи бунтівні провінції. Тому історія кохання і заручин молодшого брата пройшли повз нього. Тепер же, побачивши наївну і юну Лотті у весільному вбранні, він з першого погляду зрозумів - вона буде належати йому.

В душі герцог любив молодшого брата та водночас зневажав його за нездатність до підлості. А ця якість, на думку герцога, була необхідною для тих, кому доводиться правити людьми.

Однак, їхні шляхи розійшлися. Його брат не пробачив своїй дружині зради, так само, як не пробачив її герцогу. І коли Найєрсу Мілтону довелося вирушити у вигнання за спробу державного перевороту, під час якої він намагався скинути з трону свого батька, він забрав Лотті із собою. Її син залишився під опікою матері герцога і наразі був першим у черзі спадкоємців престолу, враховуючи те, що Найєрс Мілтон був у вигнанні, а його брата ніхто не бачив з того самого дня, коли він застукав свою дружину з коханцем "на гарячому".

Насправді, герцог не хотів йому зла і звинувачував у всьому здатність Лотті навіювати чоловікам пристрасть, жертвою якої, як він вважав, спочатку став його брат, а потім і він сам.

Дійсно, вона володіла якимись таємними чарами, інакше як пояснити те, що він, Найєрс Мілтон, був прив'язаний до неї вже більше десяти років. Та які там десять... герцог зупинився. щоб порахувати. Вже більше п'ятнадцяти років. Ну що ж, тоді вони були зовсім молодими.

Здається, Лотті недовго сумувала за своїм чоловіком, тим більше, що після його зникнення вже ніхто не перешкоджав Найєрсу з нею зустрічатися, і він втішав її всіма доступними способами. Хоча треба сказати, що це тривало недовго. Як тільки пройшов перший шок, і королева дізналася про обставини зникнення молодшого сина, вона закрила Лотті у монастирі.

Найєрсу Мілтону довелося вдатися до неабияких хитрощів, щоб визволити її звідти. А отже, навіть тут, у вигнанні, для Лотті були забезпечені майже королівські умови.

- Люба! - його голос прогримів у напоєному квітковим ароматом приміщенні будуару.

Предметом розмови було те, що Лотті вимагала додаткової охорони у вигляді двох десятків гвардійців, а герцогу, зважаючи на його прожекти, категорично не вистачало людей.