Розділ 1: Аромат Кави та Амбіцій

Весняний дощ стукав по склу, ніби просився всередину, але Олеся його не чула. Вона чула лише клацання клавіатури, гудіння офісного кондиціонера та власне серце, яке відбивало ритм шаленої тривоги. Сьогодні був її перший день у «Vertex Design» — компанії, де мріяла працювати з часів університету. З-за високої скляної перегородки виднілося місто, що потопало в сірих хмарах, але для Олесі це було найяскравіше місто у світі, адже тепер вона була його частиною.

Її місце було ідеальним: ергономічне крісло, величезний монітор і вид на кавоварку. Саме там, біля кавоварки, і почалося її кохання, таке ж гаряче і збудливе, як еспресо, яке вона зараз готувала.

— Обережно, новачку, ця машина підступніша за бухгалтерію, — пролунав за спиною знайомий, веселий голос.

Вона обернулася і побачила Максима. Його русяве волосся було трохи скуйовджене, а очі сяяли так, ніби він щойно виграв лотерею. Максим працював тут дизайнером-візуалізатором вже два роки і був її особистим світлом у цьому сірому офісному лабіринті. Він був її надією, її впевненістю і, головне, її коханням. Вони познайомилися на студентській вечірці, і з того часу її життя перетворилося на суцільне свято.

— Я не новачок, я — надія «Vertex Design»! — усміхнулася вона, намагаючись приховати тремтіння рук. — І взагалі, ти чому не на своєму місці? Звіт сам себе не зробить.

— Звіти — це для нудних людей. Я тут, щоб рятувати прекрасних дам від підступних кавових машин. І, можливо, нагадати тобі, що ввечері ми йдемо до тієї нової італійської піцерії. Ти ж пам'ятаєш?

Вона кивнула, відчуваючи, як тепло розливається у грудях. Максим був її втечею від реальності, її постійним сонцем. Його кохання було легким, безтурботним, як пір'їнка, що літає на вітрі. І саме тому воно було таким важливим: воно компенсувало всю ту напругу та офіційність, які вимагала від неї робота.

Раптом усі розмови стихли. Тишу, що настала, можна було відчути шкірою. З кутка, де знаходився найдорожчий і найтемніший стіл, вийшов він. Бос.

Артур Ковальський.

Високий, бездоганно одягнений у костюм кольору антрациту, з поглядом, від якого навіть кава, здавалося, ставала холоднішою. Він ніколи не підвищував голосу, але його тихі вказівки звучали як вирок. Про нього ходили легенди: про його геніальність, його сталеву волю і про те, що він ніколи не посміхається. Його вважали втіленням професіоналізму, але для Олесі він був просто машиною, створеною для видачі завдань.

Артур пройшов повз них, його погляд ковзнув по Олесі та Максиму, і зупинився на її столі.

— Міс Вороніна, — його голос був низьким і оксамитовим, як у диктора новин, — ваш робочий стіл виглядає... недовершено. Поставте цю рослину на підвіконня. В офісі має бути мінімалізм, а не ботанічний сад. І будь ласка, замість того, щоб обговорювати плани на вечір, займіться вивченням брифа по проєкту «Східна Брама». Ви маєте представити мені концепт до кінця дня.

Максим відкашлявся і тихенько прошепотів: «Ого, він навіть у перший день не дає спуску».

Олеся відчула, як її щоки спалахнули. Її, новачка, публічно присоромив сам бос за декоративну фіалку, подаровану бабусею. Її надія на те, що вона буде непомітною і просто добре виконуватиме свою роботу, розтанула, як сніг на сонці. Вона швидко поставила фіалку на підвіконня, а потім повернулася до Артура, який ще стояв, чекаючи її відповіді.

— Зрозуміло, Артуре Володимировичу. Концепт буде готовий.

— Не просто готовий, міс Вороніна. Він має бути ідеальним. Тут ми працюємо лише з ідеалом, — промовив він, не відводячи погляду. — А тепер, до роботи.

Він розвернувся і пішов, залишивши по собі легкий, ледь вловимий аромат дорогого одеколону та відчуття тотального контролю. Олеся сіла за стіл, намагаючись заспокоїти дихання. Вона звикла до м'якого і теплого кохання Максима, але бос... Бос випромінював силу, яка лякала і водночас, як не дивно, манила. Це була холодна, сувора влада, і Олеся раптом відчула незвичне бажання довести цій "машині", що вона не просто чергова працівниця, а дійсно надія «Vertex Design».

Вона відкрила файл з брифом. Проєкт «Східна Брама» — це був її шанс. Вона повинна була забути про Максима, про піцерію, про фіалку і про його владний погляд. Принаймні, до вечора.

— Що ж, Артуре Ковальський, подивимося, чий ідеал виявиться кращим, — подумала вона, занурюючись у роботу з шаленою рішучістю, не підозрюючи, що цей виклик незабаром перетвориться на найскладнішу боротьбу її життя. Боротьбу між затишком кохання і пристрастю влади, що призведе до зради та появи дитини.