/Лука/
Чоловіча рука ніжно стискала долоню Стельмах, викликаючи в тілі трепет. Посмішка на обличчі Злати розцвіла, осяваючи своїм світлом. Дівчина припала до боку коханого, ніжачись і насолоджуючись його присутністю.
– Ти прекрасна, – прошепотів на вухо Лука, додаючи в грайливий настрій коханої нову дозу адреналіну.
Вона зніяковіла, крадькома посміхаючись. Вона відчувала себе щасливою й окриленою.
Не поспішаючи, закохані підійшли до її батьків, які вже зачекалися їх біля входу в ресторан.
– Добрий вечір, – привітався першим Лука, простягаючи руку для вітання вітчиму Злати, – Віро Миколаївно, чудово виглядаєте, – подарувавши скромну посмішку майбутній тещі, мовив Буркут.
Відносини з матір'ю Злати були, відверто кажучи, натягнутими. І як би Лука не намагався, жінка не сприймала його серйозно. На пряму конфронтацію вона не йшла, але й особливого зацікавлення в його особистості не було.
– Добрий, – нейтрально мовила Віра, видавивши з себе напівпосмішку. Обіцяла ж бути ввічливою.
Однак, погляд чорних очей Буркута неймовірно виводив її з рівноваги. Часом, Віра Миколаївна і сама не розуміла причину неприязні до молодого чоловіка. Шосте почуття, не інакше.
– Радий знайомству, Лука, – сказав Антон Федорович, із захопленням спостерігаючи за притихлою Златою.
Вперше, він побачив падчерку такою щасливою. Навіть з колишнім своїм, якого Антон не полюбив відразу, його прийомна донька не була такою життєрадісною, як зараз. І ця думка, приємно зігріла душу чоловікові. Здається, він був готовий розцілувати Буркута за те, що повернув його Златці блиск в очах і віру в кохання. Чоловік все ще пам’ятав, якою розбитою та розгубленою вона була після розриву зі Славою.
– Взаємно, Антоне Федоровичу, – притискаючи кохану до себе, відповів Лука, – Пройдемо до столу? – запропонував він.
– Так, можна, – хором відповіли батьки Злати, і рушили в зал.
Буркут же зупинив кохану, і розгорнувши до себе, подарував їй солодкий поцілунок.
– Я збожеволію, поки цей вечір закінчиться, – важко дихаючи, промовив він, притискаючись лобом до лоба Злати.
– Я теж ... – Стельмах не могла дочекатися, коли вони залишаться вдвох.
Їх остання зустріч відбулася місяць тому, і з того часу закохані спілкувалися лише через телефон. Робочий процес обох не дозволяв бачитися часто. На жаль, Лука і Злата стали заручниками обставин, згораючи від туги й бажання бути разом.
– Закінчиш всі справи в Харкові й переїздиш до мене, – Лука не питав, він стверджував і його авторитарний тон, який завжди лякав Стельмах, раптом їй сподобався.
Впевненість чоловіка вселяла в неї не страх, як це було раніше, а навпаки – дарувала Златі переконаність у завтрашньому дні. Їй дуже подобалося, що чоловік говорить прямо все те про що думає, навіть якщо ця правда не завжди прекрасна. Його щирість підкуповувала і розчулювала.
– А ти впевнений, що готовий на це? – Злата прикусила губу. В очах промайнув пустотливий вогник бажання.
– А ти ні?
– Ну, ти ж не питав мене, – лукаво посміхаючись, відповіла Стельмах, відчуваючи, як чоловіча рука плавно рухається від попереку вниз до її округлих форм.
– Злат, не грайся з вогнем, – схилившись, прошепотів Лука і стиснув сідницю.
Він знав, якою пустункою може бути його улюблена, попри миле личко і ніжний голос. Стельмах, якщо хотіла, вміла звести з розуму будь-якого чоловіка, змусивши його нервово заламувати пальці. І зараз, своєю грою, цим легким фліртом, Стельмах в черговий раз показала Буркуту наскільки він залежний від неї.
Ця жінка стала його божевіллям, в’їлася під шкіру і засіла глибоко в серці. І він був готовий на все, лише б утримати її поруч. Та що там говорити, Лука зважився на шлюб і штамп в паспорті, які ніколи раніше не хвилювали його. Не тому, що Буркут не хотів сім’ю, а тому що ніколи не вірив в ці інститути. У нього особливого прикладу в житті то й не було, як і часу думати про це.
– Я не боюся... – прошепотіла в губи Лукасу Злата, торкаючись їх в досить нескромному поцілунку.
Метелики в животі прокинулися, злітаючи вгору, розбурхуючи кров. Хвилі жадання підіймалися, огортали своїм теплом. Поцілунок тривав, стаючи палким та вимогливим.
– Якщо ми зараз не зупинимося, то я за себе не ручаюсь, – знехотя розриваючи обійми, вимовив Буркут, а у Злати перехопило подих і серце вдарилося об грудну клітку.
Подумки, вона вже погодилася на втечу, але ображати батьків не хотілося. Вони так довго готувалися до цієї зустрічі.
– Гаразд, йдемо, – Злата опустила очі, немов від сорому. Дивно, що в цей момент вона відчувала себе як маленька дитина, котра провинилася.
– Ти йди, а я візьму дещо з машини, – поцілувавши кохану в скроню, Лука відкрив перед нею двері в ресторан.
Як тільки дівчина увійшла всередину, Лука розвернувся і швидким кроком попрямував до позашляховика.
Відкривши двері машини, він дістав з неї величезний пакет з подарунками та квіти. Найголовніше, – маленьку оксамитову коробку, – він сховав у кишеню піджака.
Буркут збирався закривати машину і повертатися в ресторан, як в кишені задзвонив телефон.
Чортихаючись, він поклав пакет і квіти на заднє сидіння і з неохотою відповів. Почувши голос абонента, знову подумки вилаявся, стискаючи кулак.
– Я ж сказав, що мене не цікавить співпраця з вами, – грубим тоном мовив він, бажаючи донести свою позицію до співрозмовника.
З минулого дзвінка минуло два тижні, але Буркут відчував, що це не кінець. Як мінімум, два кур'єри, що принесли йому коробки від невідомого відправника, свідчили про наполегливість незнайомця.
І в перший раз і вдруге Лука відмовлявся брати передачі, але вони дивним чином опинялися на його робочому столі вже в наступний ранок.
Відкривати коробки та вивчати їх вміст він не хотів, всупереч цікавості, яка з’їдала його зсередини. Але протримався Лука недовго, якихось два дні, а потім, зціпивши зуби все ж заглянув всередину. Відкрив, дістав пакет, розгорнув його і став переглядати вміст.
#10943 в Любовні романи
#2687 в Короткий любовний роман
#2437 в Жіночий роман
справжні почуття, сильний герой та ніжна героїня, кохання та випробування
Відредаговано: 16.09.2020