У зоряної темряві досвітній соловейко
вдихає в себе ніч маленькими ковтками,
добровільно наповнює себе мороком і прохолодою.
Якийсь час птах чекає,
поки ніч зігріється
всередині його крихітного пухнастого тільця.
На коротку мить ранковий маестро
стає центром метаморфози.
А потім через мереживну, хитромудру трель
впускає в цей світ теплий, затишний ранок.
І той розтікається абрикосовою м'якоттю
по лінії горизонту.
Відредаговано: 22.03.2021