Розділ 4.2

Вже ввечері, коли весь загін дістався столиці, розвідка розділилася. Хтось зупинявся в міських тавернах, а хтось винаймав невеликі апартаменти десь на околицях Тур, в гостьових будинках. Останні були популярні не лише у Вірляні, а й у Роросі чи Чуеї, тож складнощів з житлом не виникало. Коней також прилаштували в міських конюшнях, сплативши за догляд та їжу – ними часто користувалися й прості мандрівники, коли подорожували верхи.

Між собою солдати намагалися зайвий раз не перетинатися, аби не привернути увагу до великої групи чужинців. Спілкувалися, переважно, маг.поштою або узгоджували власні переміщення за допомогою браслету зв'язку. Для більшої функціональності команд Ізбор розділив загін на дві групи: одну більшу, чиєю координацією займався сам, і друга трохи менша, що орієнтувалася на рішення Реквієм, як поручника.

Ось і вийшло, що, орендувавши прості апартаменти, Вієм з Демі приймали в себе решту групи. Тут вони могли розслабитися – в гостьових будинках завжди вистачало іноземців, тож їхня компанія особливої уваги не привертала.

– Це точно він щось зробив! – лютувала Злата, грубо вказуючи пальцем на Маркуса. – Юліана не могла просто зникнути й нічого не сказати!

Стихійниця не знаходила собі місця вже понад годину. За цей час, до загальних зборів у поручника, руда встигла обійти околиці і навіть притягнути до пошуків напарниці Млада з Маркусом. Чорний маг заперечував свою причетність до зникнення Теофіль, але на слово йому ніхто не вірив. Все ж, репутація у розвідника й раніше була не дуже.

Похмуро обдумуючи розповідь Злати, Вієм непомітно спостерігала не лише за поведінкою роздратованого солдата Боян, а й за змінами в його аурі. Як би її не дратував цей чоловік, дівчина все ж не могла звинуватити Маркуса в тому, чого він не робив.

– Що сталося між вами з Юліаною? – прямо запитала Реквієм. Вона стояла спиною до вікна, склавши руки на грудях, а важкий погляд блакитних очей відчутно тис на знервованого чоловіка – він усвідомлював частку своєї провини, але не вірив, що його виправдають.

– Ми... – Маркус зціпив зуби, – посварилися. Самі знаєте, як то буває в парі...

– Суперечка була лише на словах? – холодно уточнила дівчина, помітивши незначні коливання аури.

Розвідник напружився.

– Що ти зробив?

– Нічого я їй не робив! – не витримав солдат Боян, злісно стиснувши кулаки. – Ми посварилися, після чого я першим повернувся до цих двох, – він кивнув в бік Злати та Млада, – Юліана трохи затрималась. Руда одразу кинулася до неї, а коли повернулася – заявила, що та зникла. Ви б краще Чеславу допитали, чи не причетна вона!

– Допитаю, – пообіцяла Реквієм, викликавши подив на обличчі Злати та Демі. Обидві дівчини, натомість, були впевнені в причетності Маркуса. – Але зараз я розмовляю з тобою, солдате Боян. Ти маєш добре знати свою кохану, її реакції на ваші сварки і притаманну поведінку. Юліана могла сама кудись піти, нікому не сказавши?

– Ні, – заперечила руда, втрутившись в розмову, коли розвідник розгубився. – Вона відповідальна і не підставляла б так увесь загін! Юліана спершу думає про інших, а тільки потім про власні почуття.

Кивнувши стихійниці, Вієм в очікуванні поглянула на брюнета, роблячи певні висновки після кожної його реакції. Поки виходило, що він взагалі погано знає свою дівчину. Втім, це було й не дивно, з огляду на те, що Реквієм помічала раніше, в залóзі – цього чоловіка мало хвилювали бажання віконтеси.

– Я не думаю, що вона сама захотіла б втекти, – важко зітхнув чорний маг. Зарився пальцями в довге, темне волосся і розсіяно глянув під ноги: – навіть після наших суперечок Юліана могла злитись, ображатись, але не тікати.

З шумом видихнувши після цих його слів, Реквієм мимоволі скривилася:

– Не хотілося б цього визнавати, але він дійсно не винен в зникненні Теофіль, – дівчина впіймала одразу три спантеличені погляди від Маркуса, Демі, що мовчки слухала увесь час, та Злати. Млад та ще двоє старших розвідників пішли на кухню, аби приготувати вечерю, і в розмову не лізли. – Хоча, я майже впевнена, що ти не стримував себе під час вашої розмови. Солдате Боян, якщо дізнаюсь, що ти не здатен контролювати себе та свою злість – обіцяю, сидітимеш у вольєрі для агресивних тварин, поки не навчишся людській поведінці.

Презирливо пирхнувши, брюнет лише відвернувся, нічого не відповівши. Насправді, Маркус здивувався тому, що поручник його виправдала. Ще й після того випадку в залозі, який допоміг відвести від себе всі підозри надто уважного Ізбора. Чорний маг мислив по-простому – якщо одразу показати себе не надто розумним та далекоглядним, то й питань така людина викличе значно менше. Хоча й наслідки нападу на поручника, у вигляді майже двох тижнів в лікарському крилі, йому теж не сподобалися. Тішило тільки те, що обрана стратегія спрацювала.

– Злато, що ти бачила? – запитала Вієм, поглянувши на стихійницю. – Можливо, там були якісь сліди Юліани або ще щось?

– Взагалі нічого не було, – відгукнулася руда, склавши руки на грудях. – Лише сліди Боян і все.

Спохмурнівши ще більше, дівчина на мить заплющила очі, зосереджуючись на власному чутті. Вона пам'ятала ауру Теофіль і зараз намагалася відшукати її серед сотні тисяч інших.

Для пошуків живих об'єктів маніпулятори використовували свою енергію, як деякі тварини – ехолокацію. Тобто, на манір тваринного ультразвуку, вони могли охоплювати власною аурою – точніше, частиною життєвої енергії, яку розсіювали навкруги, – чималий радіус і живі об'єкти, визначаючи їх розташування та вид.

Реквієм ненавиділа цей спосіб, адже чужа сила завжди тисла на свідомість і відчувалася як сильний шум, що заважав сконцентруватися. Але іншого вибору не було.

Скроні пронизав гострий біль вже за декілька митей, але дівчина не відволікалася. Намагалася знайти Юліану, повністю зосередившись на її аурі, що давалося дуже нелегко – не існувало абсолютно різних енергій.

Життєва сила кожної людини, звісно, помітно відрізнялася, але не тоді, коли потрібно знайти майже незнайому дівчину, яку ще спробуй впізнати серед тисяч інших. От дідуся чи тітку Теодору вона б знайшла за дві хвилини, навіть з Демі й Івором складнощей не виникло б – вони проводили вдосталь часу разом, щоб Вієм могла запам'ятати їхні аури на рівні відчуттів.