1.1.

— Рито, ти повернулася! Я так радий тебе бачити, — промовив Матвій й на радощах стиснув жінку в обіймах. Матвій був першим кому Рита розповіла про свій приїзд. Бо він був її другом. Й залишався усі ці роки. Мабуть, він єдиний хто ніколи не покидав її. Навіть коли Рита жила в Італії, то Матвій писав їй та телефонував. А поки вона сиділа у в'язниці він єдиний хто її провідував. Не Андрій. Й навіть не Віта. 

— Так, довелося це зробити. Але сподіваюся надовго тут не затримуватися. 

— Прикро. Ми навіть не встигнемо нормально поспілкуватися. 

— Чому ж? Я ж не завтра їду. До речі ти як? Досі парубкуєш? — пожартувала Рита. 

— Не зовсім. Краще не питай. Статус: все складно, — відповів Матвій й пригладив скуйовджене волосся. Матвій був парубком видним. Ще й відомим, бо його картини нарешті стали добре продаватися. Рита дуже хотіла, щоб він знайшов достойну партнерку. 

— Що так? Й досі не знайшов саме ту? 

— Після тебе Рито це дуже важко. Але я не жаліюся. Буде й на моїй вулиці свято. 

— Як Віта? Ти її бачив? — запитала Рита з обережністю. 

— Тебе насправді хто цікавить? Віта чи можливо твій колишній чоловік? — Матвій уважно придивлявся до Рити. Як він здогадався? Все ж Матвій бачив Риту наскрізь. Завжди. 

— Якщо чесно жоден з них. Але я знаю, що іноді ти спілкуєшся з Вітою. Тому й спитала. — Ми якщо й спілкуємося, то виключно на якихось заходах. Бо я так само як і ти, не бажаю тісно спілкуватися з Вітою, — промовив Матвій. 

— А як завод Андрія? Процвітає? 

— Так. Йому вдалося підняти його на високий рівень. Як не дивно, — зауважив Матвій. 

— Чому дивно? Андрій розумний чоловік й головне впертий. Тому це навпаки очевидно. 

— Звісно, якщо не враховувати те що Віта постійно вставляє йому палки в колеса. Не дає спокійно керувати заводом. 

— Що ти маєш на увазі? 

— Ти не знаєш, але Віта таки вийшла заміж за Андрія. Й хоча живуть вони наче кішка з собакою, проте Віта має пакет акцій, які їй перейшли від Степана. 

Слова Матвія наче гостре лезо ножа різнули по серцю. Невже вони одружені? Рита думала, що їй буде все одно, але як виявилося не зовсім. Їй було неприємно усвідомлювати той факт, що чоловік якого вона кохала тепер одружений з іншою. 

— До чого ти хилиш? — поцікавилася Рита. Бо вся ця ситуація викликала певні підозри. 

— Думаю вони разом тільки через бізнес. Бо Віталіна може притиснути кого завгодно. 

— Мені байдуже. Хай самі розбираються, — мовила Рита й відвернулася в інший бік. 

— Думаю ти брешеш сама собі. Тебе зачепили мої слова. І ти досі кохаєш Андрія. Хоча намагаєшся здаватися сильною та незалежною. Рито, я тебе знаю, — Матвій поплескав жінку по руці. 

— Тобі здалося. Андрій назавжди у минулому. Я не зможу йому пробачити зради. Якби він хотів, то знайшов би мене. Як от ти. А так.... 

— Я б теж не знав якби Ліза не розповіла мені перед смертю. Тоді я вирішив для себе, що якщо не стану тобі чоловіком, то стану названим братом. Щоб піклуватися про тебе, — сумно сказав Матвій. 

І він виконав свою обіцянку. Був для Рити справжнім братом. Хоч і не рідним. Як то кажуть чужі люди інколи стають ближче рідних.

Любі друзі підписуйтесь на мою сторінку й додавайте книгу до бібліотеки. Ще одне маленьке опитування. Чи подобається вам Матвій? Та чи бачите ви його героєм окремої історії? Діліться своїми думками у коментарях. Мені дуже цікаво ♥️