4 (2)

— Я б туди не ходив, — впевнено сказав Грослін, впіймавши принца за рукав і не давши пірнути в напівтемряву за загадковими дверима без вивіски слідом за принцесою.

Пахло з тієї напівтемряви корицею, кавою і миндалем. А іще трішки парфумами.

— Що там? — спитав Корвін, раз вже цей здоровань знає.

— Жіноча білизна і різні жіночі штуки. Інтимні.

— Ов, — заусміхався Корвін, сходити дуже захотілося, може там вишнева діва щось цікаве приміряє.

— У деяких красунь може виявитись батько, котрий щиро вважає, що після такого на його дочці повинні одружитися. Чи брат, котрий вважає, що потрібно вбити. Чи наречений, котрий почне писати скарги і вимагати компенсацію. Але це не найгірше. Там може бути сторічна бабця невизначених форм у прозорому персиковому пеньюарі. Той нещасний вартовий, котрий слідом за карманником увірвався в подібне місце, так і не одружився, і до гулящих дівок ходити перестав. А самого карманника взагалі більше ніхто ніде не бачив.

І цей казкар зробив великі очі, аж вірити захотілося.

Корвін з сумнівом подивився на двері, згадав, що одруження в його плани не входить, а потім нагадав собі, що вишнева відьма дуже навіть не дурна дівчина.

— Там є чорний вихід, — сказав задумливо. — Так, ти стій тут і лови, якщо вибіжить, а я пошукаю.

І от що його понесло в ті кучугури? Краще б Гросліна відправив чорний хід шукати. Він слідопит, пошуки, то його професія.

— Від відьом одні неприємності, — нагадав собі Корвін, виповзаючи з чергового замету, на щастя, на прочищену доріжку.

За той час, що він тут повзав, дівчина могла рази три-чотири піти з магазина і повернутися за чимось.

— А якщо не одні, то інші, — пробурмотів, підійшовши до дверей і ставши збоку, так, щоб при виході одразу видно не було, для чого знову довелося залізти в купу снігу.

Доріжка натякала, що це таки чорний хід. Відсутність відьми поблизу, що вона або пішла давно кудись, або іще не виходила, або її впіймав Грослін.

— І перетворився на жабу. Казкову. З блакитмними очима, щоб між іншими жабами виділятися. Яка дурня в голову лізе, — аж здивувався він.

Але остаточно розчаруватися у власному плані Корвін не встиг. Двері обережно прочинилися і звідти визирнула знайома дівчина. Він від несподіванки, ну, не вірив на цю мить, що не пішла давно, схопив її за руку і смикнув до себе, ледь не впавши. А вона пискнула, спробувала огріти кошиком, а потім вилупилася, як на саме зло. Таке, з величезними іклами і потворною пикою.

— Чого ти до мене причепився?

Відповідати на провокативні питання Корвін не став. Тим більш, він і сам не знав.

— Антиприворот, — нагадав замість цього.

— Та приготую я твою отруту! — буквально прошипіла. Недобре примружилася і додала: — За сімнадцять золотих.

— А чого така дивна сума? — від несподіванки ляпнув принц.

— Тебе тільки це хвилює?

— Ну, не тільки, — задумливо пробурмотів Корвін. — Але у всьому іншому ти мені допомогти не зможеш.

Дівчина подивилася якось дивно і, схоже, подумки обізвала придурком, чи чимось гіршим. І чомусь захотілося розповісти їй про дивне полювання і його результати з тріщиною в ключиці. Але то, мабуть, бо особливо таким ділитися ні з ким.

— Куди йдемо? — замість цього спитав.

— За інгредієнтами, — припечатала вона. І дійсно пішла. Для початку на прочищену доріжку. Ще й кошиком помахувала.

А Корвін ішов слідом і думав про свої дивні бажання. І про те, що з юними відьмами краще не зв’язуватися. І про те, наскільки це «порадує» діда. Остаточно впевниться, що молодший онук старшого сина не надто розумний. Може й врізати кишенькові гроші перестане. А то думай тут, як би так зробити, щоб він не дивувався подальшому щасливому життю і не почав виясняти у кого принц гроші позичає.

— Матінка дає, матінка і бабуся, — пробурмотів на ходу. — Ото вони здивуються, коли прийде скандалити і вимагати пояснень. Як же все складно. Не люблю зимосвята.

Дівчина озирнулася і прискорила крок. Схоже вирішила якнайшвидше закінчити свої справи в місті і сховатися від ненормального принца за високими шкільними мурами.

***

Спостерігати за тим, як вишнева діва перебирає якесь сіно, копається в крихітних коробочках, пакетиках і пляшечках було приємно і затишно. Точно так колись бабуся перебирала вміст великих ящиків, котрі їй хтось привозив, ігноруючи заборону діда, котрий щиро вважав, що їй давно пора перестати займатися подібною дурнею. Час від часу у бабусі навіть учениці зі служниць з’являлися. А одного разу прибіг дід скандалити. Він це діло взагалі любить. Правда не кричить, просто стає в позу пам’ятника герою межової війни і гордовито доносить чим саме незадоволений. А бабуся слухала, кивала і робила по-своєму. Просто ящики привозили в якусь іншу кімнату.

Подорослішавши, Корвін запідозрив, що це у короля з королевою така гра в піддавки. Традиція, котра обом чомусь подобається.

Люди взагалі дивні, просто кожен по-своєму.

— В школі я цю гидоту готувати не буду, — заявила Глорія, напхавши пів кошика невідомо чого.

— Хм…

— Мені потрібне місце. Кухня, де я можу тобі зварити твоє зілля.

— Зварити, не намішати? — уточнив Корвін. Схоже дівчина вирішила підійти до справи серйозно.

— І швидко. У мене ще купа справ. І потрібно вчасно повернутися, бо доведеться в вікно залітати, а воно в мене через раз виходить.

— Хм?

— Не твоя справа, — фиркнула вона. — Кухня! Десь, де я не буду наодинці з тобою! І ти від мене відчепишся! Бо наступного разу намішаю цілющого порошку і кину тобі в обличчя. І тобі це зцілення не сподобається.

— Яка сурова діва, — посміхнувся Корвін. — Мене ти теж причарувала…

Вона суворо блиснула очима, аж присісти захотілося… а потім образливо засміятися, щоб вищала і намагалася кошиком бити. Дурне якесь бажання.

— Не мороч мені голову. Для привороженого ти неправильно поводишся!