5.

****

Процедура в лікарні затягнулася надовго: огляд, рентген, знеболюючий укол, вправляння звиху стопи. Лікар сказав, що завдяки товстому верхньому одягу я відбулася дрібним переляком. Найбільше дісталося правій нозі, на якій зараз красувалася туга пов'язка, лівий бік і плече отримали сильний удар і по ним розтікався фіолетово-малиновий синець, а ліва щока була звезена і оздоблена йодом.

Коли Міла, нарешті, змогла мене забрати з чіпких лап медиків і повезла додому, я мріяла тільки про одне, забратися під ковдру і проспати цілу добу. Сил не було ні на що. «І нехай Ед котиться зі своїм звітом під три чорти, - подумала я в серцях. - Нехай звільняє, кричить, ображає. Плювати. Набридло тремтіти перед ним». Але низку моїх думок перервав Мілін вигук:

- Ти подивися, хто заявився! Ще й з твоїми улюбленими трояндами!

Я тільки зараз помітила, що ми стоїмо біля мого будинку, а на лавочці сидить Михайло з величезним букетом жовтих троянд.

- Кращого часу він не міг знайти для свого візиту, - пробурмотіла я, в той час як Міла допомагала мені вийти з машини.

Сяк-так я дошкандибала до під'їзду, а моя подружка, сказавши, що нам потрібно поговорити наодинці, відразу поїхала. Я дивилася на Михайла і не знала, що йому сказати. Раніше я подумки малювала нашу зустріч, думала, що йому скажу, але зараз пройшов вже майже місяць з того жахливого вечора, мої рани затягнулися і біль вже не відчувався з такою силою. Я не розуміла до чого тепер з'ясування відносин, адже все вже скінчилося і крапка. Михайло перший порушив мовчанку, простягнувши мені букет:

- Це тобі. Що з тобою трапилося? Давай я допоможу тобі піднятися в квартиру і ми, нарешті, поговоримо.

- Дякую, не потрібно, - спокійно промовила я. - З деяких пір у мене алергія на жовті троянди. А поговорити ми можемо і тут, тим більше розмовляти особливо немає про що.

- Інга, вислухай мене, будь ласка, - продовжував він, викинувши букет. - Я зробив найжахливішу помилку і каюсь у цьому. Просто ...

Я не дозволила йому договорити, клубок образи, розчарування і болю, що засів десь глибоко всередині, раптом викотився назовні.

- Помилка!? - обурилася я. - Це не помилка, а справжня зрада. Ти не просто переспав, ти зрадив мене з моєю подругою в моїй квартирі на моєму ліжку. Ти думаєш, я це зможу пробачити і забути!? Ніколи! І нема про що тут говорити!

Я рішуче розвернулася і попрямувала до під'їзду, але він не дозволив піти, міцно схопивши мене за хвору руку:

- А ти не думала, що в тому, що сталося, ми обидва винні. Ти пригадай, як ми жили. Ти постійно зі своїм Стасом...

- Не смій говорити про Стаса, ми з ним не спали, він був моїм другом! - заперечила я, намагаючись звільнити руку, через що плече стало просто горіти від болю.

- Другом?! - в очах Михайла з'явився злий вогник. - Та він був закоханий в тебе по вуха, і варто було тобі його тільки поманити пальчиком, він вже був поруч як вірна собачка, догоджаючи тобі у всьому. А як я повинен був на це реагувати?

- Ну вже точно не спати з моєю подругою! І чому ти раніше мені не говорив, що тебе не влаштовує моя дружба зі Стасом? - продовжувала я висмикувати руку.

- А ти б мене почула? - промовив він, з силою притягаючи мене ближче до себе. - Ти ж нічого крім Стаса і вашого проекту не бачила.

- І після того, що накоїв, ти смієш мене в чомусь звинувачувати! Іди геть! Я не можу тебе більше бачити!

Я захлинулася від обурення і з такою силою рвонула руку, що не втримавши рівновагу на здоровій нозі, точно б полетіла на асфальт, якби мене ззаду хтось не підхопив.

- Ви що не чули? Дівчина попросила Вас піти, - сказав до болю знайомий голос.

Я прийняла вертикальне положення, і внутрішньо зіщулившись, повільно повернулася. Мій погляд відразу зустрівся з сірими очима Едварда.

Михайло спробував щось заперечити, але Ед його зупинив:

- Вам вже, якщо я не помиляюся, все сказали, - а потім повернувся до мене: - Я допоможу тобі піднятися, а потім ти поясниш, що з тобою сталося.

В його голосі знову з'явився мій строгий бос і я, навіть не глянувши на остовпілого Михайла, спробувала дошкандибати до дверей під'їзду. Все тіло нило, напевно, дія уколу минула. Кожен крок віддавався болем в лівому боці, через що на очі наверталися сльози, які я вже не могла стримувати. Раптом він наздогнав мене, підхопив на руки і поніс. Я навіть забула, як дихати і уражена втупилася в його незворушне обличчя. Отямилась я лише, коли він обережно поставив мене перед дверима моєї квартири.

- Я бачу, Ви зовсім не в формі. Вам потрібно відпочити, тому звіт почекає. Одужуйте, а коли відновите сили, чекаю Вас на роботі, - вимовив він і попрямував до сходів. А я стояла як уражена блискавкою і проводжала його здивованим поглядом.

****

Увійшовши в квартиру, я без сил впала в крісло і спробувала привести думки до ладу. Навіщо приїжджав Ед? Вже точно не за тим, щоб носити мене на руках або щоб поставити Михайла на місце. Як взагалі можна зрозуміти цю людину? То він кричить, ображає і принижує, а коли перегне палицю, стає співчутливим і дбайливим. Ні, у нього дійсно не все гаразд з головою! А які у нього очі, коли в них немає ненависті і презирства ...

Хід думок перервала мелодія мобільного.

- Хто це був? Твій новий хлопець? Швидко ж ти мені знайшла заміну! - пролунав у трубці голос Михайла. - Я дійсно розкаявся в тому, що зробив, і хотів повернути наші стосунки, а ти ...

Я не дала йому договорити:

- Михайло, які можуть бути тепер стосунки!? Я бачити тебе не можу! Не хочу ані твоїх вибачень, ані пояснень. Наші стосунки закінчені! Я знати вас з Ольгою не хочу! Забудь мене і не телефонуй більше НІКОЛИ! - прокричала я і кинула слухавку.

Мене трусило. Як у нього совісті вистачає ще й претензії мені пред'являти! А Ольга, як вона могла мене так зрадити?! Ми дружили зі шкільної лави, всім ділилися, допомагали одна одній, а тут таке... Я й подумати не могла, що так вийде, коли вона приїхала до мене погостювати. Я, дурна, ще її вмовляла залишитися і пошукати щастя в місті, пропонувала роботу. Досить, не буду про них більше думати, їх для мене не існує!