33 Варя

Поки Кір іде з Віолою, яка бідкається, що лабіринти з кущів аж надто заплутані, я швидко мию Левка і сама йду в душ. Мені неприємна думка про Віолу. Вона, звісно, умисно намагалась виставити мене дурепою перед гостями. 

Але я нагадую собі, що я тут лише по роботі. І тому претензії Віоли на Кіра мені мають бути до дупи. Це складно. Але я тримаю цю думку в голові. Мені має бути байдуже. І так  і буде. 

Коли виходжу з душа Кір вже повернувся. 

— Малий вже спить, — кажу я йому. — Гості ніби задоволені всим, чи не так? 

— Задоволені, — він киває і ледь насуплюється. — Але Віола блін ледь все не зіпсувала. 

— Це ваші родинні справи, — я знизую плечима. — Піду спати. Яка з двох кімнат моя? 

— Може, нам лягти разом? Ти ж в одній кімнаті поклала малого, хай виспиться сам. 

— Як очеш, — закочую очі. — Можна подумати Джек прийде серед ночі перевіряти де  я сплю… 

— Хто його знає, — говорить Кір серйозно.

— Це параноя якась, — я йду в спальню. 

Відразу шукаю запасну ковдру в шафі, і починаю робити з неї валик. Кір дивиться на мої дії. Я не пояснюю. 

— Це що за мур, як в дитсадку?

— Це кордон, — кажу я. — Половина ліжка твоя, половина моя. За бар’єр не перелазити. 

Він закочує очі, але нічого не каже.

— Добре, підеш в душ перша? Чи я?…

Поки Кір там миється я вмощуюсь на своїй половині ліжка і відразу роблю вигляд, що заснула. Сподіваюсь, у нього вистачить совісті не лізти за кордон. 

***

Прокидаюсь по будильнику. Умисно завела його раніше. Відмічаю, що спроби порушити бар’єр були. Але списую це на те, що хтось просто звик спати в ліжку розкинувшись, мов зірка. 

Іду на перший поверх. 

І натикаюсь на Віолу, яка вже господарює на кухні. Це навіть смішно виглядає. Вона що спеціально встала до сходу сонця, щоб показати що вона краще від мене? Здається, хтось готовий вистрибнути із шкіри, аби лише сподобатися Кіру. 

— О, нарешті встала, хоч допоможеш. Будеш каву? Я якраз заварила, — і простягає мені чашку.

— Дякую, — кажу. — А що допомогати? Є ж офіціанти з ресторану, сніданком мали займатися вони. 

— Краще домашньої їжі все одно нічого немає, — вона хитає головою. 

— Ти вмієш готувати домашню їжу? — я відпиваю каву. 

Особисто  япіднялась раніше, бо звикла вставати рано. Ще було зошити перевіряла в тиші, поки Левко спав. І зараз хотіла годинку для себе виділити. 

— Сніданки — мій профіль! — каже гордо Віола.

— Ну займайся, не буду тобі заважати, — беру каву і йду з кухні. 

Звісно, вона буде жалітися Кіру, що я ледача. Та і нехай. 

Я сідаю на вулиці в ротангове плетене крісло. Тиша. Шум річки ледве чутний, якісь пташки співаюсь, благодать. 

От тільки кава з присмаком чи то миючого чи ще чогось. Певно Віола намагалась помити кавомашину занадто ретельно. І я ні за що в житті не повірю, що вона це робить кожен день. 

Коли кава закінчується, я повертаюсь до кухні. Віола встигла приготувати омлет з беконом, насмажила тости, виставила апельсиновий сік, переливши той з пачки в скляний глечик, і зробила якісь бутерброди. Виглядало все доволі апетитно. 

 — А ти не безнадійна, — кажу я, споліскуючи чашку. — Може, Кір і зверне на тебе увагу. 

— Звісно, він колись оцінить всі жертви, на які я йшла заради нього, — відповідає Віола. — Ми майже заручені. Він просто не любить афішувати наші стосунки. 

— Угу, так і є, — розвинути розмову заважає сонний Кір, який з’являється на кухні. Він здивовано дивиться на Віолу, потім переводить погляд на мене.

— Дивлюсь, сніданок готовий, малий ще не встав? Треба покликати Джека, Джил і їхнього малого. Але заради Бога, Ві, чому ти знову тут? 

— А де мені бути? — вона витирає руки паперовим рушником. — Я ж ночувала неподалік, вирішила допомогти із сніданком. Ось, все приготувала, поки Варя пила каву. 

— Саме так і було, — підтверджую я. — Віола дуже старалась. Піду розбуджу Левка.

Вже заходячи  в будинок починаю відчувати, що в голові паморочиться….