27 Варя

Кір так впевнено дає команду, ніби нічого не змінилося. Чи він думав я буду знову танцювати під його музику? 

— Я виконав обіцянку. Розібрався з тими людьми, вікно полагодив, — він дивиться на мене.

— Під тиском, — відповідаю я йому. — Ти сам сказав, що це було легко зробити. Але поки я не влашутвала скандал, навіть пальцем не ворухнув. 

— Допоможи мені, Варю, — він зазирає мені в очі. — Мені дуже треба ця співпраця. 

Навіть не знаю, що йому сказати. 

— Твоя сімейка налаштована відносно мене негативно. Ти не виконуєш свої обіцянки вчасно. Навіщо мені в це лізти? 

— Я все виконав врешті-решт. І мені дійсно потрібна твоя допомога. Ніхто не впорається, окрім тебе. 

— ЗвІсно, ти ж вже встиг привласнити мого сина. Треба було зробити власного, — кажу роздратовано. Але потім стишую тон. 

— Якось не було ще до цього… Не знаю. Після наших стосунків у мене не було нічого більш-менш серйозноого.

— Наші стосунки теж не серйозні, — зауважую я. — Гаразд, давай чітко окреслимо, що я маю зробити і скільки часу це займе. 

— Поки Джек буде в Україні, він обіцяв приїхати на три тижні. Потім ми маємо підписати контракт, перед його відʼїздом. 

— Добре, — я погоджуюсь. Бо справді він зробив щось для мене. Негарно його кидати. Я ж не він. — Але якщо ті люди знову зʼявляться — вважай, ти провалив свою частину угоди. І тоді твій Джек дізнається правду про те, який ти брехун. 

— Але якщо то будуть інші люди, то це вже інша проблема. Ти бачиш, їм подобається те місце, тим перекупам. 

— І що мені тепер? Продати єдине житло? 

— Я до того, що я не можу гарантувати, що ще хтось інший не спробує це зробити. Та контора, яка лізла до тебе цього разу, точно не заявиться.

— Побачимо,— я змахую пилинку з його плеча, і з викликом дивлюсь в очі. 

У Кіра є зв'язки і вплив. Але невідомо чим займаються ті ріелтори і які зв'язки у них. Судячи з того, як нахабно вони діяли, так просто вони не відмовляться від моєї квартири. 

Та і якщо бути чесною, я не дуже вірю, що Кір щось там владнав. Він же міг мені і набрехати. Але про наслідки я його вже попередила. 

***

Готель Кір обрав за містом. Шикарний комплекс на березі Дніпра. Вид на сосни і річку, все якраз розквітло — і тюльпани, і навіть сакури, розкидані між зеленими газонами. Тут справді вкладено багато грошей і любові до своєї справи. 

— Вау, — виривається в Лева. — Ми будемо тут жити? Тут? 

Його увагу приковують гірки у вигляді динозаврів, які стоять на майданчику для відпочинку дітей.  

— Потім гірки,— відразу присікаю я. — Нам треба заселитися до приїзду гостей. Щоб хоч трохи освоїтися. 

— Тут є мій улюблений будиночок, його не здають нікому. Він тільки для мене. А поруч з ним такий самий, його ми дамо Джеку. 

Кір веде нас доріжкою вглиб парку. По великому рахунку треба було б скористатися одним з електрокарів, які стоять на парковці перед головною будівлею. 

Чим далі ми йдемо, тим більше враження, що ми тут самі. В казковому саду, серед якого визирає будиночок. Ну як будиночок… Двоповерхова будівля. З терасою, на якій стоїть гойдалка, вазони з квітами і плетені меблі. Другий поверх з панорамними вікнами. Сам будиночок, здається, дерев'яний? Еко-стиль такий. 

Тут є і мангал, і альтанка зі столом. Підозрюю, що в будинку буде власна сауна…

— Непогано, дуже непогано, — повертаюсь до Кіра. — Не так звісно як там, де ми познайомилися…

От навіщо я це ляпнула?