24 Кір

Ми виходимо на вулицю і йдемо до парку пішки. Малий не дуже задоволений через те, що ми не поїхали на машині. Але парк недалеко, та і Варя чомусь наполягала саме на тому, що хоче "прогулятись". І що це я вирішив піти з ними, а не вони зі мною. Я лише закотив на те очі.

Чому вона така агресивна до мене, мені не зрозуміти. Я ж коли бачу її, думаю про зовсім інші речі… 

В парку ми доходимо до батутів, які вже розставили, Левко одразу хоче на них. 

— Мамо, можна? Я вже цілий рік на них не був! 

— Ще рано, вони ще не працюють, — каже вона. 

— Але там сидить хтось біля них… — малий насуплюється. 

— Гаразд, іди, — махає рукою. — Але не надовго. 

— Ура! — вигукує малий. 

Ми підходимо до батутів, я плачу раніше, ніж Варя встигає щось сказати. Коли малий вже на батутах і ми залишаємось удвох, я кажу:

— Більше ті люди не мають тебе потривожити. А якщо раптом прийдуть, вони чи ще хтось, скажи. 

— І що ти їм зробив? — вона дивиться на мене зовсім не радісно. 

— Сходив до їхнього боса, — я знизую плечима. — Він, здається, зрозумів мене. Принаймні, запевнив, що зрозумів. 

— Це було зовсім не важко, правда? — вона нарешті посміхається. Але ясно, що посмішка зла. 

— Так, не важко, — погоджуюсь я. 

— Дякую. Я так і думала. 

Всі ці її "претензії", які заховані в цьому тоні і погляді, мене трохи дратують. Але я дійсно їй обіцяв. Тож може вона і може дутися. Хоча з мого боку все одно це все дрібниці. Вона б не зіштовхнулась з ними при мені у мене вдома, я б так чи інакше ту проблему все одно б вирішив. 

Інколи хочеться прибрати з неї всю цю жовч і зверхність, якусь образу, яку вона все ще тримає на мене. Заткнути поцілунком, вибивши повітря з легенів… Чомусь думки, коли я бачу її злою, завжди ведуть кудись не туди. 

— Чому ти не прийшла тоді, коли ми домовлялись? Того літа, — я зазираю їй в очі.

— Мені здалося, у тебе є важливіші справи, — вона знизує плечима і починає уважно дивитися за Левком. 

— Які наприклад? — не відступаю я. 

— Ті, що і завжди, коли мова заходить про мене. У тебе все важливіше, ніж я. А я не з тих, хто буде стояти в черзі і вирошувати увагу. 

Вона просто втекла тоді, а винен чомусь виявляюсь я. І що я зробив не так, так і не ясно. Не дав їй достатньо уваги? В якому місці? Але раз не хоче говорити, що я з неї візьму. 

— Ніби я змушував тебе щось випрошувати, — хмикаю. 

— Цього ще не вистачало, — вона теж хмикає. Знову дивиться на Левка. — А потім важливіші справи зʼявились у мене, — каже задумливо. — Не до тебе було. 

Мені хочеться запитати, хто у неї зʼявився після мене. Власне, цей хтось і був батьком її сина. Вона пішла в усі тяжкі після мене і це був якийсь рандомний мужик? Це було не схоже на Варю… 

— Я думав про тебе після того, багато, — не знаю, чому я зізнаюсь в цьому зараз. Вона явно не налаштована на розмову, я це бачу, і все одно наступаю на ті ж граблі. 

— І що придумав? — погляд прямо в очі. 

— Краще тобі не знати, які варіанти були в мене в голові. Ну, причини, — я теж не відводжу від неї погляду. 

— Ясно, — киває. — Причини чого довірлива дівчина з другої зміни перестала хотіти мажора… Уявляю, що ти там собі придумав. 

— У тебе зʼявився хтось інший, — відповідаю. — Це була основна причина, яку я розглядав.

— Ти недалеко від істини, — вона киває. 

— І чим він був  кращий за мене? — я підтискаю губи. Коли озвучую це все вголос, ревнощі накочують з такою силою, ніби я не думав про ці події багато разів, ніби не прокручував ту нашу ситуацію в голові раз за разом. 

— Може тим, що без мене жити не міг?...