22 Кір

Ми з охороною приїжджаємо  до того Валерія Шептицького. Не надто його офіс і крутий, такий чіткий середнячок з виду. Думаю, це не займе багато часу.

Проходжу на рецепцію з двома хлопцями, інші поки що чекають біля дверей контори. Тут тільки сидить дівчина, яка здивовано на нас дивиться. Все ж, мої люди вміють справити враження. 

— Добрий вечір. Ваш шеф, за моїми даними, офісу ще не покидав. Я хочу з ним зустрітися на пʼять хвилин. Передайте, що це терміново. Моє імʼя — Кирило. 

— А вам призначено? — кліпає розгублено віями. 

— Скажіть йому, що прийшов Кирило Гордієнко. 

Ну, моє прізвище він точно має знати. Мало хто його не знає. 

Дівчина, щойно чує його, уважно приглядається до мене, здається, навіть ледь блідне, і таки набирає свого шефа і щось шепоче  в телефон так, щоб я не чув, прикриваючи рота долонею. 

Потім відбиває виклик і звертається до мене:

— Вас приймуть, проходьте будь ласка. Каву чи чай? Чи бажаєте щось міцніше?  

— У мене немає часу на це. Я ненадовго, — я проходжу повз неї до кабінету і відчиняю його. 

Мене зустрічає огрядний чоловік з мішками під очима. На його сталі купа паперів, якісь статуетки, за спиною — карта Києва. 

— Пане Кириле, яка несподіванка, — каже, вічавлюючи посмішку, яка більше схожа на оскал шакала. — Вирішили скористатися послугами нашої фірми? У нас найкращі ріелтори в усьому місті! Підберуть вам все що завгодно. 

— Ваші ріелтори займаються незаконними справами, — я насуплююсь. — Виживають людей з квартир. 

— Ну прямо і виживають, — він знову усміхається. — Розумієте, іноді клієнту треба приміщення, а у нас індивідуальний підхід… 

— Дохлі тварини під дверима, камінь у вікно. І це було при мені, — я насуплююсь ще більше. 

— Тварини? У вікно? — він виглядає здивованим. — Ми так не діємо. 

— Я зараз назву одну адресу. Вулицю, дім і квартиру. Якщо в цій квартирі знову буде щось подібне, я вважатиму, що це зробили ви. А якщо я дізнаюсь, що це трапилось…. — я уважно дивлюсь на нього. — Знаєте, на одну ріелторську фірму в місті може стати менше. А ще може зʼявитись судова справа. Яку поведуть мої найкращі адвокати. 

— Ми не діємо нечесними методами! Тож можете не переживати. З нашого боку не буде жодних неправомірних дій, — він стає серйозним. 

— Тоді вірю, що ми домовились, — я киваю. — Записуйте адресу і людину….

***

Що ж, думаю, цього йому вистачить. Все ж, не буде він заради одного нещасного проекту так ризикувати, це було б максимально тупо. 

Після цього візиту я дзвоню своїй людині, яка мала купити вікна і знайти віконщика, який буде встановлювати вікно завтра зранку. Ніби все домовлено і людина та вікно є.

Я їду додому і тоді пишу Варі. Вже майже девʼята вечора, але я не думаю, що вони сплять. Та і попередити її все одно треба. 

"Завтра зранку приїдуть віконщики, о восьмій. Ви будете вдома? Неділя ж". 

Вона не відповідає. Ну це вже її впертість. 

"Ну, мовчання — знак згоди. Я ж бачу, що повідомлення ти прочитала. Приїду теж о восьмій."

“Тепер це все виглядає, ніби я тебе примусила щось робити”, — нарешті приходить відповідь.

"Я в будь-якому разі обіцяв це зробити. Тож це не був примус." 

“Гаразд. Ми підемо з дому. Проконтролюєш тут все”, — пише вона. 

Я чомусь думав, що ми будемо там разом. Ловлю себе на думці, що мені б цього хотілося… Але так значить так. Все одно вона потім повернеться в квартиру. Тоді і поговоримо…