Таємниця "Чорної долини"

Пролог

Данієль встав з ліжка на якому лежав та відставив ноутбук на тумбу. Його дихання було переривчастим. Різьким кроком хлопець попрямував у протилежний бік своєї кімнати. Відчинив двері та минаючи кілька метрів коридору, зайшов до кімнати своєї матері. Кімната була невелика: зі східного боку стояло ліжко, навпроти була невелика шафа, в якій Елейза, мати Данієля, тримала постільну білизну; невеликий журнальний столик на якому зазвичай лежала купа журналів, а також телевізор, що був прикріплений кронштейном до стіни. Біля вхідних дверей стояв невеликий стіл, за яким Елайза зазвичай працювала. Даніель не зменшуючи ходу, попрямував до шафи, по дорозі мало не розбивши вазу з квітами, що також стояла на столику. Він відчинив дверцята шафи і примружився, щоб краще розглянути, де ж знаходилося те, що він хотів знайти. У кімнаті було досить темно, оскільки зараз у мікрорайоні, в якому проживав Данієль зі своєю матір'ю, велися ремонтні роботи з приводу усунення технічних неполадок електромережі через ранковий шторм. Хлопець підвівся на пальцях ніг та всеж таки дістав невелику дерев'яну скриньку з верхньої полиці. Повернувшись до своєї кімнати, він сів на ліжко і повернув ноутбук екраном до скриньки, яку приніс із собою, використовуючи його як єдине джерело світла.

      "Добре, що в мене була заряджена запасна батарея до ноутбука, в іншому випадку мені б довелося шукати свічки ..." - подумав про себе Данієль та підняв кришку скриньки. В ній знаходилося багато різних речей: улюблена батьківська книга, яку він постійно перечитував, деякі записи по роботі з його кабінету, які вдалося забрати, перш ніж федерали все опечатали, чорнильна ручка, на якій було гравірування його ініціал, браслет - черговий мамин подарунок зі шкіряних шнурків, які вона постійно дарувала при появі будь-якого свята, кілька фотографій, які так само робила мама, та невелика шкатулка. Якраз саме те, що йому було потрібно. Відкривши її він вийняв гроші, що лежали поверх листочка, та відклав їх, лише на мить, затримавши свій погляд. Після того, Данієль взяв шматок пожовклого від часу паперу, який був складений вчетверо і розгорнув його. Ще в шкільні роки Данієль знайшов цю скриньку з запискою, але тоді не надавши цьому належної уваги, просто посоромився запитати про це у мами. Зараз же, хоч і минуло стільки років, він добре пам'ятав, що там було написано. На підтвердження своїх думок, він пошепки прочитав вголос всього один рядок:

         - Елайза, Біксбі знайшов мене. Якщо я не повернуся, забирай сина і їдь світ за очі. Джон.

Повернувши ноутбук до себе, він відкрив фотографію, що була прикріплена до електронного листа, який хлопець отримав декілька хвилин тому. Данієль приклав клаптик паперу до екрану монітора. По вигинах відірваної лінії, було чітко видно, що його вирвали з того самого блокнота, який батько завжди носив із собою. З того блокнота, якого так і не вдалося знайти поліції, в день коли батько зник.

В цей момент прийшло усвідомлення того, що це справді не чийсь дурний жарт, а реальність! Серце шалено застукало в грудях. Долоні спітніли, а очі знов і знов продовжували порівнювати лінію відриву, почерк, яким було написано послання і колір чорнила. У голові з'явилося шаленого багато питань, які його  тероризували. Але поки у хлопця не було жодної відповіді.

      "Може, все-таки розповісти мамі про цей лист та запитати, що це все означає" - розмірковував Данієль, та за мить здригнувся від звуку, який видав ноутбук сповіщаючи про нове повідомлення на електронній скринці. Поглянувши на екран, Данієль з побоюванням натиснув на спливаюче вікно. Там був новий лист:

      «Доречі, забув сказати. Про наше листування ніхто не повинен дізнатись, хлопчику мій. В іншому випадку, ти втратиш останню нитку, за якою можна знайти батька. Адже вона єдина, вірно?» - Прочитавши до кінця, Данієль стиснув зуби з такою силою, що в нього звело вилиці.

      «Що ж ти за людина така, Джонатане Біксбі?» - Подумав Даніель і злісно вдивився в рядки на екрані, все перечитуючи і перечитуючи їх, намагаючись знайти те, чого там не було...

Раптом у кімнаті загорілося світло, а з настінного годинника, вилетіла пташка, сповіщаючи, що вже сьома година вечора. Від несподіванки хлопець підскочив на ліжку але притримав рукою ноутбук, щоб той не з'їхав на підлогу. 

      - Дітько! - вирвалось у хлопця.

      - Данієль, я вдома! – почувся голос мами, яка тільки но повернулась з роботи.

Хлопець підвівся з ліжка і швидко почав збирати всі речі в дерев'яну коробку, ніби школяр, який боїться бути застуканий за чимось ганебним.

      - Привіт мам! – спробував якомога повсякденніше відповісти Данієль, а потім побіг у материнську кімнату, ховати сліди проникнення...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше