Артикул 4.

Розмова тривала ще досить довго. Чимало питань назбиралось у кожного, чимало емоцій рвалися на волю, напоєні відчуттям перемоги. Ми здолали ворога, нехай не без утрат, проте життя тепер мусить налагодитися. Попереду на нас чекає відновлення імперії й абсолютно новий шлях. Щасливий. Принаймні, на це хочеться щиро сподіватися.

- Я би радив вам запросити до своїх осель духів-охоронців, – між іншим, зазначив принц, - наприклад, домовиків. Або когось у цьому роді.

- Для чого? – здивувалася пані Ернсон, котра сиділа в компанії щасливого пана Теліаса, що міцно стискав її тендітну змуршкувату руку.

- Щоб усякі годованці* й демони дітей не крали, – на мене спрямували сумний погляд.

- То он як Вернери все провернули! – після хвилинних роздумів прикрикнула мати. Батька досі дома не було.

- Саме так. Я перевірив спогади Селести... тобто Алани, – розгублено прочистив горло коханий, - лиш це створіння підходить під опис. Тому зайвим домашній помічник не буде.

- Аж дрижаки беруть, як згадаю весь той жах… – мимоволі здригнулась.

- Я допоможу забути, – всміхнувся Арсен, - будь певна, ніхто тебе більше не образить. Я подбаю про те, щоби відтепер ти відчувала лише щастя.

Гаряча долоня принца накрила мою руку, легенько стиснувши на знак підтримки. Я вдячно всміхнулася й думати забула про неприємне минуле. З таким чоловіком і справді не варто ні про що турбуватися.

***

Без зайвих турбот час спливав швидко. На відновлення замку й зачистку персоналу від зрадників пішло близько трьох тижнів. Зима вже повною мірою вступила в силу, тому дні стали короткими, морозними і сніжними. Навчання знову заповнило собою всі мої вільні часові ніші, стало чи не єдиною турботою та спонсором головного болю.

- Можеш так сильно не перейматися освітою. Впевнений, майбутній правительці двійки вже точно не поставлять. Прислужитися кожен захоче, – відмахувався від моїх турбот коханий мужчина.

- Я хочу вирішити все справедливим шляхом, – перечила суворо.

- Ти ж розумієш, що твої бажання більшість професорів мало хвилюють. Вони однаково спробують заслужити твою схильність оцінками, – резонно відказував принц.

- От тому я й вчуся, як проклята. Хочу, щоб мої знання відповідали цифрам у журналі, й ніхто не смів навіть подумати щось паскудне про мене, – зітхала важко, на що Арсен лиш закочував з насмішкою очі.

Заради справедливості варто зазначити, що академія без Котомаса була геть не схожою на себе. Нам призначили нового ректора: чоловіка хорошого, молодого, перспективного, проте містичного й почасти незрозумілого. Поки що, ми з дівчатами не визначилися: відносити його до списку ворогів чи друзів, але ставилися до нового начальства з повагою й без зайвих упереджень.

Зникнення рудого красеня продовжувало хвилювати всю нашу компанію. Пошуки тривали, втім жодного результату не приносили. Інші світи досі залишаються незвіданою темою для сучасних науковців, котрі тепер просто змушені досліджувати це питання буквально з нуля. Але шанси на те, що прогрес буде миттєвим і результативним, варто розуміти, надто мізерні аби вірити у швидке повернення старого ректора. Сподіваюся, він хоча б живий і не страждає.

Арсен теж, до слова, часто зникав у замку. Його повністю поглинули політичні справи, зокрема конфлікт із Марнамасом. Ми бачилися лише поодинокими вечорами, коли збиралися на побаченні на нашій тропічній галявині, схованій від холодних голодних вітрів. Такі зустрічі зазвичай минали, як мізерна мить: одне зітхання, одна усмішка, один поцілунок – і от ми знову змушені прощатися. Я страшенно сумувала, проте розуміла, що справи нагальні та потребують швидкого рішення. Тому чемно чекала часу, коли всі негаразди й незгоди сховаються за горизонт життя й дозволять нам нарешті сповна насолодитися нашим коханням.

Ближче до зимових свят і канікул, усіх навколо поглинула якась незрозуміла суєта. Замок готувався до першого з моменту перевороту святкового балу, де імператор збирався офіційно назвати ім’я нового спадкоємця та передати йому престол. Тому Арсена я взагалі перестала бачити.

Мене важка підготовка теж не оминула. Пошиття сукні, уроки танцю й етикету, вивчення особового складу гостей і таке інше мало важливе замінило собою більш-менш цікаві академічні заняття. Навіть філософія мені подобалася значно більше, ніж історія знатних родів Асенсарійської імперії. Але пропустимо нудні й нікому не потрібні деталі. Перейдемо до найцікавішого.

Не задовго до виходу "у світ", в мої двері тихо постукали.

- Хто? – запитала я коротко, схвильовано розправивши складки на сукні.

- Це я, не хвилюйся, – долинув приглушений голос принца.

- Арсене! – я буквально налетіла на коханого чоловіка, зловивши того в міцні обійми. Здавалося, пройшла ціла вічність з моменту нашої останньої зустрічі. Я так сумувала, що не могла ні їсти, ні спати, ні думати нормально. Всіма думками володів один вельми зайнятий персонаж.

Ми завмерли так надовго. Просто насолоджувалися безтурботною тишею та присутністю один одного. Дихали в унісон, щасливо посміхаючись, не думали ні про що зайве.

- Виглядаєш приголомшливо, – першим порушив тишу принц.

Він обережно відсторонився, окинув мене захопленим поглядом, облизав сухі губи.

- Хочеш пити? – прокоментувала тихо.

- Я спраглий, проте не до води, – відказав чоловік хрипло, змусивши мене густо зашарітися.

Прочистивши горло, він дістав із внутрішньої кишені свого сюртука широку фіолетову оксамитову коробочку. Всміхнувся якимось своїм думкам і попросив мене заплющити очі. Пручатися не стала. Коли шкіри торкнулося щось приємно важке й прохолодне, по тілу пробіглися табуни мурах.

- Розплющуй! – прошепотіли на вухо, підвівши мене до дзеркала.

- Арсе! – охнула приємно здивовано й, разом з тим, розчулено.

- Комплект, гідний імператриці, – всміхнувся чоловік, із захопленням дивлячись на мене.

Це були ті самі прикраси, що вразили тоді мене у крамниці Аскера. Чарівні сапфіри в обрамлені з білого золота. Справжній витвір мистецтва! Але й ціна, якщо мені не зраджує пам’ять, вражала своєю непристойністю.