Артикул 4.

Чутки про великий обман імператорської сім’ї дійшли аж до Удеї. Наступного дня мені прийшов лист від названої матері, в якому та висловлювала свої збуджені хвилювання стосовно скандалу з Мермонтами, а також обіцяла найближчим часом приїхати до столиці. Як ви розумієте, найближчим виявився наступний ранок. І приїхала пані Ернсон не сама, а в компанії пана Теліаса. Арсен забрав їх порталом із центральної станції та переніс до свого маєтку, куди змусив переїхати й мене. Зізнаюсь чесно, я довгі дві години категорично відмовлялася. Таки стосунків романтичних офіційно за нами не спостерігалося, та й, у теорії, я цілком імовірно можу бути нареченою іншого, до того ж якось бентежно жити вдвох із неодруженим чоловіком у такому великому будинку.

- Ти точно впевнена, що цьому лорду можна довіряти? – запитав голова удейської Сторожової застави, підозріливо оглядаючи кімнату, в якій ми чаювали.

- Абсолютно, на всі сто відсотків, – кивнула серйозно.

- Мабуть, що якась велика шишка: он як дорого все обставлене, – чомусь пошепки відзначила матінка, викликавши в мене тихий здавлений сміх.

Вона й не уявляє, наскільки велика! Якщо принца із чимось схожим порівнювати, то, щонайменше, брати до уваги цілий ліс.

- То на яких правах ти тут перебуваєш? – продовжив свій допит пан Теліас.

- Офіційно, на правах нареченої. Але на ділі все надто складно, щоб пояснити, – зітхнула дещо збентежено.

- Гляди, щоб через цього багатія проблем собі не наробила, – суворо попередила пані Ернсон.

- Арсену можна довіряти. Він абсолютно точно не зашкодить мені, – запевнила рідних, спробувавши перевести тему розмови: - Ви, мабуть, стомилися з дороги. Роберто покаже вам ваші кімнати, відпочиньте трохи, а я поки зготую щось перекусити.

- Який ще Роберто? – нахмурився чоловік.

- Слуга до ваших послуг, – укотре налякав своєю раптовою появою домашній працівник. Чесне слово, ходить тихо, як примара якась.

Для вірності спустила погляд на його ступні. Землі торкаються – вже добре. Поглянула на груди. Рухаються, отже дихає. Виходить, що живий. Невже чаклун або ж користується артефактами? Хай там що, а особа дійсно моторошна.

- Покажи моїм рідним, будь ласка, їх кімнати, – попрохала я ввічливо.

Той поважно вклонився та повів гостей за собою. Ще п’ять хвилин просто посидівши на дивані, попрямувала до кухні. Лорд Сеттер, привівши додому пана Теліаса та пані Ернсон, кудись зник і от уже пів дня як його нема. У світлі останніх подій, волею чи неволею, починаєш хвилюватися і накручувати себе вже після першої години розлуки. Чи не виникли у принца через мене проблеми? Певно що, так і є. Але ж він не скаже. Говорить, що сам з усім розбереться, і я в нього вірю. Проте не хочу, щоби мій обранець брав на себе всю вагу відповідальності. Я теж вплутана в це веретено інтриг, отже, разом його й варто розмотувати.

Важкі думи затягували у в’язкий вир. Зосереджена на надуманих проблемах, я закінчувала приготування однієї страви й, непомітно для себе самої, переходила до приготування іншої. Так пролетів час до пізнього вечора.

Годинник показував рівно дев’яту, коли зі своїх кімнат до кухні спустилися посвіжілі гості. Разом ми накрили стіл, розклали столове наряддя, помили брудний посуд і взялися чекати господаря дому. Втім, ні за пів години, ні за годину він так і не з’явився.

- Гадаю, ми можемо почати вечерю без Арсена, – важко зітхнула, опустившись на своє місце в центрі столу.

Матінка та вартовий сіли по обидва боки від мене. Настрою на розмови не було, тому трапезували мовчки вже, майже, холодними стравами.

Десь, приблизно, під кінець вечері, коли я вже збиралася підійматися та прибирати зі столу, почувся дивний гуркіт у вітальні. Скочивши зі свого місця, вибігла на звук і отетеріла, зобачивши переляканого принца, що тримав на руках непритомного…

- Ім… – не встигла я вимовити слова, як Арсен, благаючи, наказав:

- Допоможіть йому!

Здригнувшись від кількості відчаю та суворості у словах Сеттера, покинула всякі балачки та підбігла до непритомного. Пані Ернсон теж одразу ввімкнула в собі знахарку та взялася оцінювати ситуацію.

- Що з ним сталося? – поцікавилася вона діловим тоном.

- Певно що, отруїли. Приблизно, годину тому, – з готовністю підказав чоловік.

- Поклади його на диван, – скомандувала я, миттю перейшовши на магічний зір.

Розірвала на грудях хворого сорочку та пильно вдивилася. То була не та напасть, котрою колись заразили Мейрам, і не прокляття, що я нещодавно бачила в Азри. Щось не магічне, бо жодних слідів чужої енергії я не бачила.

- Він щось їв чи пив перед тим, як знепритомніти? – діловим тоном поцікавилася пані Ернсон.

- Ні, – похитав головою Арсен.

- Скаржився раніше на погане самопочуття?

- Ні. Він просто пішов спати, а вже через годину жоден слуга не міг його розбудити.

- Отже, отрута ввійшла в тіло через повітря або кров не задовго до приступу, інакше погіршення не було б раптовим, – задумливо пробубніла жінка.

- Ви йому допоможете? – злякано перепитав Сеттер, після чого поглянув на мене: - Селесто, прошу, врятуй батька.

- Зроблю все, що в моїх силах, – пообіцяла я, попросивши: - розступіться і дайте мені декілька хвилин.
- Зосередься на мозку, причина недуги повинна ховатися саме там. У першу чергу, перевір епіфіз, – підказала тихо моя перша вчителька.

Але я вирішила не заморочуватися та не витрачати час на пошуки чогось невідомого.

Леді Ріссоль колись випадково зачепила тему зцілення та обмовилась, що деякі маги життя в давнину могли лікувати самим лише світлом своєї енергії. Це була випадкова фраза вкинута в контекст теорії, яку ми вивчали, але зараз вона вселяла в мене надію. На діагностику та пошуки причини виникнення у хворого непробудного сну піде час, котрого в нас може й не бути.

Тому я, відкинувши всі зайві думки, спробувала втекти у підсвідомість, відгородитися від реального світу, аби зостатися сам на сам зі своєю енергією. Відчути всі її потоки та рухи, подружитися. Діяла винятково інтуїтивно, але звідкись черпала цілковиту впевненість у тому, що роблю. Чи то страх на мене так діяв, чи то бажання врятувати близьку для Арсена людину – не знаю, я просто чинила навмання.