Розділ 3. Артикул 1.

Обережно розвернулась і зляканими очима вирячилась на лорда Сеттера, що одним помахом руки скинув з голови капюшон. Ну хіба могло нам так не пощастити?

- З вами в мене буде окрема розмова, студентко, – подарував він мені, майже, ласкаву посмішку. І така страшна обіцянка в ній читалася, що мені раптом стало геть недобре.

Втім, з голови вилетіло все непотрібне в момент, коли десять убивць разом кинулись на нас.

- Ви як хочете, а я вшиваюсь, – пискнув збоку Аскер, після чого забіг назад у свій дзеркально-золотий коридор. Слідом за ним убіг і консультант, кинувши на прощання:

- Постарайтеся не пошкодити товар!

- Селесто, до мене! – гаркнув другий принц імперії.

Здригнувшись, нерішуче підбігла до нього та сховалась за широкою чоловічою спиною. Тут, однаково, було надійніше, ніж під прямим прицілом служителів Хаосу.

Вбивці, до слова, атакували злагоджено й делікатно, в хід ішла не тільки магія, а й фізична сила та холодна зброя. Дехто з них, схоже, був перевертнем, адже без жодних зусиль жбурляв у наш бік усі можливі важкі предмети, до того ж рухи більшості видавалися занадто різкими та швидкими.

Я мало що бачила з-за спини голови Таємної Канцелярії, утім в якийсь момент у приміщенні зробилося геть гаряче. Саме тоді рука лорда Сеттера рішуче штовхнула мене в портал, що утворився позаду нього. Так я вкотре опинилась у вже знайомому кабінеті в будинку колишнього ректора САДу. Сама у повній тиші. Чи варто говорити, що до появи господаря дому я місця собі не знаходила? Зміряла кроками ледь не весь будинок, а потім плюнула на все (звісно що, образно кажучи) і пішла до гостьової кімнати спати. Сон здавався мені єдиним виходом скоротити час очікування.

Не знаю, котра була година, коли лорд Сеттер нарешті вирішив нагородити мене своєю присутністю. Але, однозначно, стрілка годинника перевалила далеко за п'яту вечора. Адже темрява за вікном стояла насичена.

Він з’явився, коли я ще спала. Сон мій не був міцним, тому з легкістю відчула, як прогнулося збоку ліжко. Втім очей відкривати не поспішала: боялася, що одразу почнуть сварити. По-дитячому? Можливо. Та шалена непередбачуваність цього чоловіка змушує відчуття самозахисту працювати на повну в усіх режимах безпеки.

Знав би хто, яких зусиль мені вартувало не збитися зі спокійного темпу дихання! Не здригнутися, коли прохолодна шершава рука легенько, невагомо пройшлася по моїй щоці, торкнулася губ…

Що він робить? Як це розуміти? Нехай припинить, бо мені моторошно від того, що зараз відчуває моє серце. Чому воно так швидко б’ється?

Тут стає якось геть жарко.

- Ти знаєш, що обманювати не гарно? – запитали в мене оксамитовим тоном з легкою насмішкою.

Миттю розплющила очі та зніяковіло поглянула на лорда. Той забирати руки з мого обличчя не поспішав. Щобільше, його пальці продовжували погладжувати ніжну шкіру щоки. Дивна поведінка й не менш дивні відчуття.

- Ви злі на мене? – запитала зовсім тихо.

Принц похитав головою, поблажливо всміхнувшись.

- Будете сварити?

Знову мовчазне похитування.

- Чому? – я справді не розуміла, з чого раптом цей кам’яносердний лорд став до мене таким добрим. - Я знову влізла у неприємності. Вкотре вас обманула. До того ж втягнула в цю авантюру вашого брата. І ви говорите мені, що не злитеся та жодним чином не покараєте?

- Я цього не казав. Покарання ти своє обов’язково отримаєш, – загадково всміхнувся голова Таємної Канцелярії, від чого по тілу моєму пробігся табун мурах.

- Яке? – запитала обережно, боячись зайвий раз навіть вдихнути.

Лорд Сеттер важко зітхнув і забрав свою руку. Мені це, чомусь, не сподобалося. Стало якось холодно у місці дотику.

- Ти досі мені не довіряєш, досі боїшся, і тому влізаєш у небезпеки. Отже, ми повинні це виправити.

- Як? – звела на нього здивований погляд.

- Відтепер ти будеш у полі мого зору весь свій вільний час. Так я вбережу свої нерви та твоє життя, – знизав плечима чоловік, а я вся здригнулася від перспективи проводити з ним більше часу.

Мені страшно. І найбільше лякає далеко не ймовірність того, що ця людина колись таки розізлиться і десь мене по-тихому гепне, а якраз оця його дивна поведінка. Спочатку він мене морозив і відгороджував стіною байдужості, потім ставився дещо вороже, навіть удавався до погроз, далі врятував життя й уникав, потім знову погрози та, нарешті, якась дивна… турбота? Чи як це правильно назвати? Я й сама не розумію, чого від мене хоче другий принц Асенсари. Ми з ним друзі чи вороги? Що взагалі між нами відбувається?

- Невже я настільки нестерпний, що ти так негативно реагуєш на мої слова? – раптом поцікавився Арсен, напевно що, неправильно зрозумівши всю ту гамму емоцій, котра виступила на моєму обличчі.

- Авжеж ні. Мене просто накрило хвилею усвідомлення, – відповіла я зніяковіло.

- Усвідомлення чого? – зіщулив свої темні очі чоловік.

- Того, що я вкінець вас не розумію, – на цей раз важко зітхнула вже я, вирішивши бути прямолінійною.

- Не переймайся, невдовзі зрозумієш, – вкотре усміхнувся Лорд Сеттер і, врешті решт, піднявся з ліжка.

- Чекаю за десять хвилин на кухні. Вечеря вже готова.

І вийшов. Просто взяв і покинув мене сам на сам зі вселенським здивуванням і відчуттям розгубленості. Він що, під наркотичною рідиною, чи як? Звідки стільки позитиву й емоцій у людини, котра апріорі їх ніколи не проявляє. Я гадала, він взагалі не вміє бути хорошим і таким… простим, навіть затишним.

Що ж, побачимо, чим цей індивід здивує мене далі. Сподіваюся, це не частина його плану з мого вербування. В Таємну Канцелярію працювати йти не хочу. Не люблю ділити людей за статусом і допомагати лише обраним, хочу бути корисною для всіх і лікувати кожного, хто цього потребує.

Довго відлежуватись не стала. Голодний шлунок активно протестував, тому швидко вмилась і спустилась на перший поверх. Уже в коридорі мене застали чарівні запахи різноманітних спецій. Схоже, хтось приготував щось м’ясне. Воно й добре, я би не відмовилася від смачнючого соковитого стейка.