Глава 1

​Вечірнє місто палало вогнями, але в елітній квартирі на верхньому поверсі панувала холодна, скляна самотність. Дарина, обхопивши коліна, сиділа біля панорамного вікна, і відбиток висотних вогнів тремтів на її втомленому, але все ще бездоганному обличчі. Вона була успішною — елегантна, незалежна, керуюча власним арт-простором. Але за цією маскою ховалася душа, розірвана навпіл.

​Вона заплющила очі, і біль знову захлеснув її, викликаючи флешбек, який вона намагалася поховати:

​Це був рік тому. Не автокатастрофа, як думали всі, а напад. Її тоді ще чоловік, Андрій, був замішаний у фінансових махінаціях, і одного дощового вечора їхній автомобіль оточили. Андрій кинувся захищати її, але все відбулося швидко і жорстоко. Дарина встигла лише побачити тіні та відчути сильний удар. Вона пам'ятає лише, як лежала на холодній землі, бачачи чиюсь нечітку фігуру, що схилилася над нею. Сильний, впевнений голос наказав їй не рухатися. Вона прокинулася вже в лікарні, де поруч був її старий друг Сергій — лікар, який надав першу допомогу. Її пам'ять була травмована, і вона помилково вирішила, що саме Сергій витягнув її з тієї бійні.

​Дарина розплющила очі. Образ Андрія, який загинув у тій сутичці, був назавжди оповитий зрадою Олени, яка після його смерті заявила про свій зв'язок з ним. Ця подвійна травма перетворила її серце на неприступну фортецю.

​"Ні, досить", — прошепотіла Дарина, встаючи. Вона не може дозволити минулому поховати її живцем. Їй потрібне було повітря, яке б не пахло лікарнею чи брехнею.

​Вона сіла за кермо і поїхала до тихого, старого парку, де дерева приховували таємниці. Вона йшла алеєю, загорнута у своє пальто, як у захисний кокон.

​Раптом, біля старого фонтану, вона помітила його. Він стояв, притулившись до кам'яного бордюру. Коли він підвів голову, їхні погляди зустрілися.

​У його глибоких, темних очах не було ані співчуття, ані осуду. Була лише якась незрозуміла, гірка спорідненість, ніби він читав її біль. Але щось інше, щось невловимо знайоме промайнуло в його рисах, у вигині його брів, щось, що змусило Дарину внутрішньо здригнутися. Це було відчуття, як від давно забутого сну.

​Це був Вадим.

​Він не посміхнувся широко, лише ледь помітно кивнув, його погляд затримався на ній на одну довгу, напружену мить. У цю секунду Дарина відчула незвичне: її стіни, які вона так ретельно будувала, на мить тріснули. Вона швидко відвернулася, збита з пантелику, і поспішила геть, відчуваючи, як її серце, що так довго було мертвим, раптом шалено забилося в грудях.

​Хто він такий? І чому його погляд викликає у неї відчуття, ніби вона знову лежить у темряві, а чиясь сильна рука торкається її?