12

На правому березі видніється Батьківщина-Мати, котрій уже перевалило за сорок. Здається, з моєю мамою вони однолітки.

Батьківщина-Мати – хмарочос, як і я. Як і я, вона зараз одинока. Різниця лиш в тому, що статуя нічого не відчуває. У неї немає душі. А я жива і хочу тепла. Піклування. Кохання. А відчуваю лише самотність та розчарування. Роблю фото на згадку про цей день і не стримуюсь. Знову відправляю Алексу. Цього разу він відповідає через дві сигарети.

Alexreecks: Привіт, Світі! В мене зовсім мало часу. Поговорімо. Можна тобі зателефонувати через відеочат?

Серце робить кульбіт. А потім ще раз. Я не готова до такого. Не готова... Боюсь, соромлюсь, не можу, ні....

Sweetie3343: Давай хоча б без відео... Я тут трішки не в формі...

З косметикою було гратись лінь зранку. Я вирішила краще повалятись у ліжку і порозглядати фото Алекса.

Alexreecks: Як скажеш, Світі. Давай номер, я наберу.

Удари серця стають гучнішими, тепер я чую їх у своїй голові, котра, до речі, паморочиться. Мабуть, занадто багато сигарет за раз. Відправляю свій номер мобільного і затамовую подих, заховавши голову між колін. Боже, що ж я роблю? Він же розірве моє серце на частинки та з'їсть його, наче голодний хитрий лис! 

Не проходить й хвилини, як звучить пісня Алекса «Твоя», котра стоїть замість рингтону. Повагавшись пів хвилини, проводжу по екрану і тихо відповідаю:

–Алло.

–Привіт, – голос Алекса, наче шовковий, проникає в мою свідомість, пронизує до самих потаємних глибин душі. Одразу розумію, що хочу чути його постійно.

–Привіт, Алексе, – а мій тремтить.

Підриваюсь на ноги та від нервів починаю намотувати круги по піску. Відчуваю, як він потрапляє в кросівки й неприємно лоскоче стопи.

–Де ти? – чую здивування в голосі. – Це вітер?

Співак нагадує мені якогось інопланетянина, котрий ніколи не бував на пляжі.

–Я біля Дніпра, – коротко відповідаю. Серце ніяк не вгамується. Сідаю назад на конспект. Як же хочеться закурити!

–Ти сумна, Світі, – не запитує, а стверджує Алекс. – Що трапилось?

–Мені одиноко, – відповідаю, хвилинку повагавшись. Губи защипало. Здається, від нервів я їх покусала.

–Ти не рада мене чути?

–Рада. Звісно, рада. Просто настрій паршивий. Розкажи краще щось цікаве. Що там в тебе за проєкт? Може хоч це мені настрій підніме.

–Боюсь, що не підніме, – бурмоче він у відповідь і я чую шурхіт на задньому фоні. – Я не можу тобі розповісти. Підписав договір про нерозголошення. А хто цей Якс? Він тебе сильно дістає?

–Ми з ним здружились, – зітхаю важко і розказую історію нашого знайомства.

– Він діставучий, Алексе. Прилипала, розумієш. Такі люди нічого поганого не роблять. Але дратують.

–Хочеш я зроблю так, що він припинить тебе діставати?

Сміюсь. Говорить, наче підліток. З нотками ревнощів і геройства. Це ще більше чіпає серце. Ні, Алексе, я тобі його не відкрию, ні!

–Не варто. Я сама.

–Ти сумна і мені це не подобається.

–Говориш так, ніби знаєш мене уже сто літ. – знову сміюсь, хоча насправді мені не весело.

Відчуття, наче в душу наплювали. І не можу від нього звільнитись. Катя тут зовсім ні до чого. Чи все ж таки до всього?

–Не знаю, але відчуваю тебе. Твої емоції. Вони у твоєму голосі закладені. А я маю ідеальний слух.

А тепер моя посмішка стає щирою. Хіба так буває?

–Ти неймовірний. Гадаю, запаморочиш мені голову так, що я до кінця життя не зможу оговтатись.

–Так і було задумано, – весело відповідає хлопець.

–Навіть так? І що ж ти там ще задумав? – запитую, уявляючи його поряд зі мною. На мить мені навіть здається, що він торкається моєї долоні. Але тільки на мить...

–Так краще. Ти тепер весела, – знову шурхіт в телефоні.

–Просто уявила, що ти разом зі мною, – правда найкращий варіант.

–Вау! – вигукує співак і я знову чую сторонній шум, а потім і незнайомий чоловічий голос, але слів розібрати не можу. – Я хочу тебе побачити. Так хочу, Світі. Але...

–Льохо, віддай телефон, твій час вийшов. Нас чекає Жак! – кричить хтось мало не в трубку. Доводиться відвести телефон від вуха.

–Пробач, Світі. Мені пора. Можна я зателефоную тобі завтра? В мене буде час з 19-тої до 20-тої. Ти зможеш говорити?

Ну чому? Чому саме тоді, коли я працюю? Хороший настрій, наче здуло вітром. Я навіть стрепенулась від прохолоди.

–Хіба що недовго. Я працюю завтра. Проте хвилин 10 в мене буде.

–Гаразд. Тоді до завтра?

–До завтра, Алексе.

–Світі, я...

Договорити він не зміг. Чоловічий голос розкричався так, що я знову відірвала телефон від вуха. А потім дзвінок роз'єднався.