6

–Ти бачила, що Алекс Рікс запустив флешмоб? – запитує мене подруга, як тільки я відчиняю двері. Ні тобі привіт, ні здрастуй. Прямо в лоб. В цьому вся Кітті. Коли вона говорить, то не думає. Хоча це запитання дівчина точно обдумувала, оскільки про флешмоб дізналась, як тільки проснулась, коли за звичкою першим ділом після сну полізла в інстаграм.

–Мам, я пішла, – гукаю у квартиру і відразу ж закриваю вхідні двері. Підходимо до ліфта, Катя натискає кнопку виклику кожні кілька секунд, поки двері не відчиняються на нашому поверсі, як і завжди.

–Тобі не здається дивним те, що він один в один з твоєю забавкою? – подруга ніяк не заспокоїться. – Мабуть, зараз ти літаєш на крилах від того, що Алекс Рікс придумав те, що ти давно для себе відкрила.

–Він нічого не придумав. Це я йому розповіла, – ледь встигаю вставити свої слова між балаканиною Каті. – Ми з ним переписувались усю ніч.

Я говорю це з усмішкою на обличчі, а в серці приємно лоскочуть спогади.

–Я б сказала, що ти жартуєш, але по твоєму закоханому обличчю вірю в кожне твоє слово. Дай! – тягне руку Кітті, маючи на увазі мій смартфон. Ми виходимо з під’їзду і я відкриваю їй усе переписування, прокручуючи з самого початку.

Катя читає на ходу, поки ми йдемо до автобусної зупинки, тому мені доводиться її тримати та попереджувати про кожну сходинку. Але все-таки, вона ухитряється кілька раз зачепитись.

–Світі, ти йому не сказала... – здається Катя дійшла до запитання про хобі. – Ти... ти...

–А що я мала написати? «О, моє хобі – це ти. Я не пропустила жодного твого концерту в Україні. Я знаю на пам’ять всі твої пісні, інтерв’ю і навіть гидкі подробиці з життя. А, так... і ще на стінах моєї кімнати немає місця, де б не висіло твоє фото. Вони буквально заліплені постерами з тобою.» Так мені варто було написати?

І я б не збрехала. Ще в мене є три автографи Алекса. Два з котрих я купила на аукціоні. У мене навіть рюкзак з його зображенням, котрий мені робили на замовлення. А ще я планувала замовити постільну білизну з його оголеним торсом. Потрібно, до речі анулювати замовлення, поки не пізно. І чхати на аванс. Здається, пора прикривати своє хобі.

–Так, не дуже приємна ситуація, – сказала подруга і продовжила читати. Через дві хвилини ми вже стоїмо в переповненому автобусі, і тільки тоді Катя дочитує останнє повідомлення.

–Ти фліртувала з Алесом Ріксом! – говорить занадто голосно подруга, і невдоволена жіночка, що стоїть поряд з нами, сердито сопе, кидаючи злі погляди на Катю. Чим подруга взагалі думає? Він же зірка, таке не обговорюють в переповненому автобусі, коли всі чують розмову.

–Блін, давай потім! Про таке не говорять в забитих наглухо автобусах, – благаю подружку і мене хтось штовхає в спину. – Ей, обережніше!

Розвертаюсь і бачу низьку малолітку, котра сердито дивиться на мене знизу вверх.

–Що? – злісно запитую у дівчини, котра явно ще школярка.

–Ти фліртувала з Алексом Ріксом? – сердито запитує мала і я закочую очі. Серйозно? Це мене чекає таке життя, якщо я буду з ним?

–То був фейк! Я рофлила над подругою, а вона повелась. Я писала сама собі з фейкової сторінки. – кажу навмисне голосно, щоб почули й інші роззяви. Малолітка мовчки розвертається, проте невдоволеність так і ллється з її очей.

–Як ти могла мене так обманути? – зі сльозами на очах запитує Катя.

О, ні! Ви не думайте, вона не повелась на мої останні слова. Вона лиш любить влаштовувати драми в громадських місцях. Гадаю, їй варто було йти в театральний, а не на економіку. Іноді я дуже хочу знайти для неї статуетку «Золотої малини»*, урочисто вручити її при всіх наших знайомих та друзях.

Взагалі, моя подруга кльова. Я її люблю і ціную. Але оці вистави трохи дратують. І спробуй хоч раз не підіграй їй!

–Мала, пробач... Так хотілось бути хоч трішки схожою на тебе. Ти така кльова актриса і зустрічаєшся з кльовим відомим хлопцем, а я... я ніхто... Так... Всього лиш твій тягар.

Подруга змінюється на обличчі, мені здається, що вона на мить мені повірила. Катя блідніє.

–Ти... Ти мені заздриш, Світі? – прикладає руку з моїм телефоном до грудей. Краєчком ока бачу, що люди зацікавлено спостерігають за нашою маленькою сценою з великою драмою.

–Ну трохи є... – відповідаю скромно.

Насправді це не так. Я ніколи не заздрила своїй подрузі. Я завжди її любила. Як подругу і сестру, звичайно. Хоча одного разу ми проводили експеримент... Але це зовсім інша історія.

–Клавдіє! – хапає мене подруга за руку.

Клавдія? Серйозно? Минулого разу я була Аполлінарією.

– Ти не повинна мені заздрити. Заздрість розбиває людські життя!

Ну коли уже там наша зупинка? Водію, благаю, давай швидше! Я зараз від сорому почну горіти.

–Барбаро! – вигукую ще гучніше і люди уже відкрито витріщаються на нас з подругою, котра ледь стримує сміх. – Тільки не відвертайся, як минулий раз! Я... я загладжу свою провину. Давай, як минулого разу, а?
 

*"Золота малина" - антипремія, котру дають найгіршим акторам, режисерам та сценаристам Голлівуду. Кінопремія є антиподом "Оскара"