Розділ 30. Путівець

Тепер у нас були дві проблеми. Втім, паралізований Берк був меншою з них. Принаймні, його можна завантажити в машину, якщо вирішимо взяти із собою. А от Розу чіпати не можна.

Зловісна пляма внутрішньої кровотечі припинила розповзатися, та я не уявляв, скільки часу потрібно Вулію, щоб вилікувати такі пошкодження, якщо це взагалі можливо. Хоч ми з Міхою і спромоглися перев'язати рану, запах крові приваблює заражених. Відчувши його, вони здатні подолати велику відстань. А враховуючи, що десь недалеко ходить орда, зовсім невесела картина складається.

Оце подумав на свою голову! Я зазирнув до нашої машини.

Шиншила висіла в повітрі над ліжком, роблячи вже знайомі рухи диригента.

- Міха, займаємо кругову оборону! - це розпорядження виглядало смішно, враховуючи, що боєздатних бійців залишилося тільки двоє.

Втім, побачивши Тюрю, я зрозумів. що помилявся. Він прямував займати позицію біля другої машини, трохи далі місця, де лежав паралізований Берк.

Отже, ми можемо контролювати три напрямки периметру, і це вже непогано.

Мозок гарячково працював над тим, як врятувати Розу. У моєму світі пацієнт з такою травмою однозначно є нетранспортабельним. В теорії, Розу можна було б покласти на ноші, та з чого їх зробити?

Стоп! А для чого захисні костюми зовнішників. Тканина. Хоч і не надто міцна, та, складена в кілька разів, може витримати вагу дівчини.

Не виключено, що в машині зовнішників і ноші є, десь у схованці. Та Берк не може говорити. І треба ж йому було зробити таку дурість!

Я обережно підвівся, збираючись уважніше вивчити, що є в машині, та назустріч прямувала Шиншила.

- Потрібно тікати! Я не змогла відвести орду. Сил не вистачило, - вона винувато подивилася на мене.

Це не дивно. Дивно те, що їй це вдавалося двічі.

- Міха, Тюря! - не час маскуватися.

- Несіть захисні костюми! Будемо щось метикувати.

Та підійшовши до Рози, я зрозумів. що наші зусилля марні.

Дівчина не дихала.

Вона пішла тихо, не обтяжуючи нас зайвими клопотами.

Я відчув, як до горла підступає ком.

Перевірка пульсу лише підтвердила очевидне - Рози більше немає з нами.

Вона померла деякий час тому, напевно, тоді, коли ми розбиралися з Берком.

- Затягуйте його до машини! - я махнув у бік зовнішника.

Все ж таки, не годиться його живого залишати тварюкам.

- А Роза? - тихо спитав Міха.

- Роза залишиться тут!

Ми не встигнемо її поховати, а навіть якщо встигнемо, тварюки все одно до неї доберуться.

- Вони відчули запах крові. Йдуть сюди! - підтвердила Шиншила.

Тюря першим рвонув з місця. Об'їхавши нас, він увімкнув швидкість, поки я розвертався, приголомшений загибеллю Рози.

Її тіло зникне при перезавантаженні. Якщо вдасться увести орду за собою.

Ми віддалялися путівцем, а нам напереріз рухалися заражені.

- Швидше! - лементував я у рацію, вимагаючи від Тюрі дати повну швидкість.

- Що там у вас сталося - крізь перешкоди почувся голос Лісовика.

- У нас орда! - коротко відповів я.

Путівець обривався на межі кластеру, переходячи у пристойне шосе. Схоже, пощастило, і Вулій вирішив дати нам шанс. Асфальт був навдивовижу рівний. без жодних слідів руйнування, які зазвичай лишає на ньому час.

Може, це і не асфальт зовсім?

Та часу роздивлятися не було.

- Лісовик, прийом! Ми йдемо на схід, за нами йде орда. Проривайтеся самі, ми найближчим часом до вас приєднатися не зможемо!

- Прийнято. Кінець зв'язку! - підтвердив Лісовик.